Про проблему ВІЛ/СНІДу в Україні говорять здебільшого або 1-го грудня, у Всесвітній день боротьби зі СНІДом, або коли трапляється якийсь скандал в цій галузі.
Решту часу українська держава та суспільство намагаються закривати очі, і робити вигляд що проблеми не існує.
Такий підхід, не сприяє подоланню епідемії, а як раз навпаки посилює її. На обліку в Київському міському центрі профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІД знаходиться 10,5 тисяч киян. За експертними оцінками можна говорити щонайменше про 30 тисяч ВІЛ-позитивних мешканців столиці. Проте і ця цифра є абстрактною, враховуючи, що лише 5% громадян знають свій ВІЛ-статус.
Чи цікавились Ви колись скільки грошей місто витрачає на боротьбу з цією епідемією ВІЛ/СНІДу? В місті Києві за 2014 рік ця сума склала понад 43 млн гривень. Громадська організація провела дослідження, щоб визначити на що були витрачені ці кошти.
Зокрема було встановлено, що в столиці виділяється найбільше коштів на протидію ВІЛ/СНІДу, в перерахунку на одного пацієнта – 3938 грн.
Здавалося б чимала сума. ВІЛ-інфікований мешканець києва мав би отримувати краще лікування, а для решти членів громади мала б діяти якісніша профілактика.
Проте нічого подібного не спостерігається. На що ж тоді йдуть ці гроші?
87,3% виділених грошей – адміністративні витрати. Тобто зарплати лікарям та утримання приміщень лікарень.
12,7% - видатки на пацієнтів, куди входять медикаменти та харчування.
Гірше ніж в Києві співвідношення лише в Одеській та Чернігівській областях. Лідером за витратами на пацієнта є Дніпропетровськ (18,3%).
Більшість цих сум з’їдає «комуналка» та зарплата - вони в столиці вищі ніж в інших регіонах, відповідно і витрати більші.
В медичній сфері досі діє радянська «ліжкова» система, коли кошти на лікарню визначаються за кількістю діючих ліжок для пацієнтів, а не за кількістю реально наданих послуг для громадян.
Фактично за діючої системи здорові платять за хворих. Чи звертались Ви за медичною допомогою чи ні – з Ваших податків все одно буде вирахувана така ж сама сума на утримання приміщення лікарні та зарплату лікарю.
Якщо ж Вам ця допомога знадобиться – медикаменти та харчування доведеться купувати самостійно, бо на це місто виділяє недостатньо коштів. Практично хворі платять за «безкоштовну медицину» як мінімум двічі, а той і тричі, якщо лікар буде вимагати додаткову неофіційну оплату за свою роботу.
За таких умов гроші платників податків йдуть в бездонну прірву, при цьому пацієнти не отримують якісних медичних послуг.
Як альтернативу діючій «пострадянській» системі Інститут розвитку суспільних інновацій пропонує принцип «гроші за пацієнтом», при якому місто акцентує свою увагу на закупівлі медичних препаратів та обладнання, а заробітна плата лікарів прив’язана до кількості пацієнтів, які вони обслуговують.
Інше питання в якому столиця аутсайдер, це соціальне замовлення, яке мало б забезпечити догляд хворих та профілактику ВІЛ серед груп найвищого ризику. Механізми соціального замовлення для ВІЛ-сервісу вже активно діють в Полтавській області та Чернігівській областях, проте не в Києві.
В столиці громадяни утримують зі своїх податків 10 територіальної районних центрів соціальної допомоги, на які місто в рік витрачає 90 млн грн. Проте вони настільки обмежені бюрократичними процедурами, що фактично не можуть, і не надають послуги для ВІЛ-позитивних громадян, та груп ризику ВІЛ/СНІДу. Майже вся профілактика ВІЛ/СНІДу в Києві здійснюється силами громадських організацій, за кошти міжнародних донорів. Проте їх ресурси не безмежні, і місто має поступово перейти на формат замовлення в неурядового сектору послуг для власних громадян, що хворі на ВІЛ/СНІД.
Всі необхідні юридичні передумови для цього давно створені, не вистачає лише політичної волі, щоб втілити їх на практиці.
Новий міністр охорони здоров’я говорить про плани реформувати медичну галузь України, і дуже хочеться, щоб в ці плани було також включено реформування сфери профілактики та лікування ВІЛ/СНІДу.
Ми занадто бідна країна, щоб дозволяти собі настільки бездумно витрачати кошти, і в нас занадто багато хворих на ВІЛ, щоб дозволяти собі ігнорувати цю проблему.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.