4- в метро, 3 –в трамваї

80 людей, що їдуть в автобусі, мають у 80 разів більше прав, ніж одна людина, яка їде у власному авто. Києву потрібні комплексні реформи замість точкового механізму вирішення «там, де рветься»

Міська влада знову підніматиме тарифи на громадський транспорт. Вартість проїзду збільшать вдвічі, система економії через використання проїзних, вочевидь, буде знівельована (вигода купівлі проїзного квитка фактично дорівнюватиме вартості користування громадським транспортом за схемою «місце роботи-дім» у 5 робочих днів тижня). Наразі, на порталі КМДА в розділі Проекти нормативно-правових актів  проходить публічне обговорення проекту розпорядження «Про  встановлення тарифів на перевезення  пасажирів і вартості проїзних квитків у міському пасажирському транспорті , який працює у звичайному режимі руху». Поки що багатомільйонний мегаполіс, яким є Київ, представили більше сотні містян, відгуки яких на намір влади носять переважно,  обурено-негативний характер.

Не можу не погодитися, що  існуюча система транспортних перевезень вимагає істотного реформування. В першу чергу через політичну ситуацію в державі необхідно посилити рівень безпеки людини в транспорті (найгучніші теракти на транспорті у Росії тому доказ); а ще через незадовільний технічний стан (здебільшого, зношеність рухомого складу) транспортних засобів, які сьогодні курсують Києвом. Ну і слід не забути про тариф на електроенергію, особливо в контексті  надзвичайної ситуації з постачанням вугілля... .

Інші недоліки міського транспорту також очевидні: переповненість салонів в години «пік», режим руху громадського транспортного засобу, жахливий стан зупинок і «призупинкових» ділянок дороги, відсутність заїзної «кишені» перед зупинкою і зупинок пристосованих для переміщення інвалідів (пам’ятаєте, «СРСР –країна здорових людей», часи відсутності пандусів, ліфтів, підйомників, спецзасобів?).

Відсутність інформації на зупинках, подекуди неадекватна поведінка водіїв громадського транспорту та внутрішній стан салонів можна назвати «квіточками» на тлі першочергових проблем столичного транспорту. Проте, і їх вирішувати необхідно.

Це з одного боку. З іншої сторони проблематики  - відсутність аналітичної складової підвищення, обгрунтованості собівартості перевезення одного пасажира, відсутність механізму контролю за транспортними підприємствами, який би  ліквідував  корупційну складову в галузі (безконтрольованість пасажиропотоку у наземному громадському транспорті приводить до привласнення коштів за проїзд, шляхом штучного збільшення «перевезеної» частки пільговиків). І тут мова не стільки про чергове підвищення тарифів, скільки про комплексну реформу громадського транспорту Києва. Без якої, навіть проїзд в метро в 20грн. продовжуватиме бути збитковим для метрополітену (в підземці й надалі обмежуватимуть швидкість руху, реклама не компенсуватиме й 1% енерговитрат, обладнання зношуватиметься, нові станції протікатимуть, тощо).

 Києву потрібні комплексні реформи замість точкового механізму вирішення «там, де рветься». Міським чиновникам варто  пам’ятати  неписаний закон урбаністики ХХІ ст., автором якого є Енріке Пеньялоса, екс-мер Боготи (Колумбія):«Місто відображає цінності суспільства. 80 людей, що їдуть в автобусі, мають у 80 разів більше прав, ніж одна людина, яка їде у власному авто».