В акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати податку на додану вартість до бюджету
Вадим Хабібуллін | Податкові повідомлення-рішення | Судова практика
Зобов’язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: специфікаціями, видатковими накладними, Актами приймання-передачі обладнання, Акти надання послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями (оригінали були дослідженні в судовому засіданні, а копії залучені до матеріалів справи).
В матеріалах справи містяться договори, первинна документація у відповідності до яких Позивач придбав товар, що в свою чергу свідчить про те, що вищезазначені Договори були укладенні у відповідності до законодавства.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».
Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в !!!акті!!! перевірки !!!не зазначено!!! жодних посилань щодо несплати податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.
У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача були !!!ліквідовані або припинено!!! підприємницьку діяльність даних контрагентів під час укладання та виконання договорів.
Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини !!!безпосередньо!!! між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов’язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі !!!нікчемними!!!) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг !!!не мають безпосереднього впливу!!! на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Водночас податкові органи !!!не позбавлені права!!! звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.
Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення !!!умислу!!! в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є !!!нікчемними!!! як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, !!!не є такими!!!, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися !!!вина!!!, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність.
Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов’язань із сплати податків.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду !!!переконливі докази!!! того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.
Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами, контрагенти позивача та Позивач, як юридичні особи були !!!внесені!!! в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість, свідоцтва ПДВ не були анульовані.
Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов’язання з податків, як !!!припущення!!! контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.
Ознайомившись з наданими представником відповідача вироком Печерського районного суду м. Києва від … та протоколом допиту в якості свідка директора ТОВ «…» ОСОБА_6, суд зазначає, що ці матеріали кримінального провадження !!!не можуть бути доказами!!!, що підтверджують фіктивність господарських операцій між Позивачем та ТОВ «…», виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, !!!лише в питаннях!!!, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Отже, вирок суду, який вступив у законну силу, може бути джерелом доказу лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Обставини, на які посилається Відповідач, повинні бути прямо встановлені у вироку суду. В разі, якщо в межах кримінального провадження суд не надав оцінку тим чи іншим операціям підприємства діям певних осіб, притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності за інші операції, !!!не може бути беззаперечним доказом фіктивності операцій!!!, яким судом не надано правової оцінки.
Як вбачається з вироку суду, ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він придбав ТОВ «…» без наміру здійснення господарської діяльності, а з метою використання ТОВ «…» в злочинних схемах ухилення від слати податків та здійснення прикриття незаконної фінансово-господарської діяльності інших суб’єктів підприємницької діяльності.
Фактів використання ТОВ «…» в схемах ухилення від сплати податків та здійснення прикриття незаконної діяльності Позивача досудовим слідством та вироком суду !!!не встановлено!!!.
Як вбачається з протоколу допиту як свідка директора ТОВ «…» ОСОБА_6, останнього за винагороду було оформлено директором ТОВ «…» та ним як директором товариства підписувались документи фінансово-господарського характеру, зміст яких йому не відомий. Чим займалось ТОВ «…» йому не відомо.
Отже, результати допиту ОСОБА_6 свідчать лише про його !!!необізнаність!!! про діяльність ТОВ «…», що не виключає можливості здійснення господарської діяльності іншими особами.
В силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За таких обставин, враховуючи що вирок Печерського районного суду м. Києва від … не встановлює фактів створення ТОВ «…» для прикриття незаконної діяльності Позивача, а обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, вирок Печерського районного суду м. Києва від … та протокол допиту як свідка директора ТОВ «…» ОСОБА_6 не може бути джерелом доказової інформації щодо фіктивності господарських відносин ТОВ «…» з Позивачем.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач !!!не може нести відповідальності!!! за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.
Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його контрагентом правил оподаткування, а сам платник !!!не наділений повноваженнями!!! податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов’язань.
Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.
Необхідно зазначити, що чинне законодавство України !!!не ставить в залежність!!! виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.
При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, !!!якщо!!! не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. З огляду на недоведеність податковим органом існування відповідних фактів, та обставина, що первинні документи від імені ТОВ «…» підписані директором ОСОБА_6 без з’ясування дійсності здійснення господарських операцій, не є достатньою підставою для позбавлення покупця (позивача у справі) права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання послуг у спірного постачальника.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2013 року у справі № К/800/15523/13.
Крім того, рішення !!!Європейського суду з прав людини!!! у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду !!!переконливі!!! докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки !!!є помилковими та викладеними з порушенням!!! норм податкового права.
На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагенти Позивача, як юридичні особи !!!не було припинено, ліквідовано!!!.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо !!!скасування податкового повідомлення-рішення підлягає задоволенню!!!.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності !!!покладається на відповідача, якщо він заперечує!!! проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб’єкт владних повноважень, !!!не довів правомірності!!! прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.