Він переконує, що змінився. На зміну темникам прийшла «джинса»?
Рівно рік тому – 21 грудня 2011 на сайті «Української правди» вийшов матеріал під промовистою назвою «Король «джинси» Віктор Медведчук».
Чи-то порівняння з королем так сподобалося, чи-то з інших причин, але екс-глава Адміністрації президента Кучми не оскаржував у судах таке прізвисько від авторів УП.
Менше пощастило авторам «Українського тижня». На шпальтах журналу Медведчука назвали «батьком темників». Суд зобов’язав спростувати це твердження.
Що гірше для журналістики: темники чи «джинса»?
Я не застав часи темників. Але щодня стикаюся з «джинсою» в українських медіа.
Що таке «джинса»? Автори Вікіпедії вважають, що синонімом цього журналістського сленгу є «прихована реклама».
На мою думку більше підходить порівняння із проституцією. Тобто «джинса» – це є журналістська проституція. Бо стосунки замовників «джинси» з журналістами подібні до стосунків замовників повій і власне повіями: я плачу – ти задовольняєш мої потреби. В одному випадку – сексуальні, в іншому – інформаційні.
Під час виборчої кампанії українці були свідками повальної журналістської проституції. Медіа-повій замовляли собі десятки, сотні а може і тисячі кандидатів. Вибори закінчилися, але замовники не зникли.
Зараз на перший план знову вийшов Віктор Медведчук та його «“Український” вибір». У Києві чи не кожна радіостанція починає випуск новин з чергового пука прихильника Митного союзу.
Мене, як слухача, намагаються переконати, що інформаційні служби радіостанцій чи не усім складом слідкують за блогами, твітами та коментарями Віктора Медведчука. Що його експертні вислови – чи не найголовніша подія дня. Навіть президента та прем’єра згадують не так часто, як Медведчука.
На цьому фоні справжніх журналістських матеріалів за увесь рік було лише 2. Перший – інтерв’ю Медведчука «Комерсанту» весною. Другий – інтерв’ю «5 каналу» восени.
Я нічого не пропустив? Чи хтось хоче переконати, що публікації Медведчука у Комсомольській правді є досягненням української журналістики? Ну-ну…
Отже в цілому Медведчук хоче використовувати ЗМІ лише для поширення потрібних йому меседжів і уникає відкритого спілкування з журналістами.
Специфічним є його власне пояснення щодо взаємодії зі ЗМІ. Восени мені довелося поцікавитися у Медведчука його роботою з медіа. Ось яка вийшла розмова:
Мої особисті висновки з розмови такі.
Синонімом «джинси» для Медведчука є не «журналістська проституція», а «популяризація ідей за гроші». Так на популяризацію ідей «“Українського” вибіру», каже сам, не жалкує власних коштів. Витрачає і буде витрачати у майбутньому…
Також Медведчук переконує, що змінився сам, і змінився у роботі з медіа. От тільки зміну темників на «джинсу» - відкидає. І взагалі: до темників відношення не мав.
Ба більше, про Вахтанга Кіпіані (останній ще у 2002-му на УП опублікував матеріал «Князь Тьми та Темників» про ноу-хау Медведчука) каже, що Кіпіані нічого «не знає і ніколи не давав інформації окрім голослівних звинувачень». Я так розумію, що і слова Наталії Лігачової та Сергія Лещенка Медведчук назве «голослівними звинуваченнями».
І на останок. Складається враження, що у стосунках з медіа Медведчук вважає себе Робін Гудом. Він каже про нерентабельність ЗМІ, і наче пояснює: власними коштами одночасно популяризує ідеї УВ і допомагає медіа триматися на плаву.
Що ж тоді (за аналогією) Робін Гудами можна вважати і клієнтів повій на Окружній. Жінки не від гарного життя вийшли на трасу. Напевно, у них так само погано з грошима. От тільки вони – повії, і вихвалятися матеріальною підтримкою повій в обмін на їхні послуги у благородній компанії не прийнято.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.