А строки їхнього повноцінного відновлення залишаються невідомими. І поки заводи стоять, Україна щодня втрачає гроші, робочі місця та експортні можливості.
За оприлюдненими 9 жовтня даними GMK Center, у вересні виплавка сталі скоротилася на 52,7% порівняно із серпнем і на 78,5% порівняно з вереснем минулого року. За дев'ять місяців 2026-го вироблено близько 4,43 млн тонн сталі, на 19,8% менше, ніж за аналогічний період 2025 року. Для порівняння: до повномасштабного вторгнення Україна виробляла 21,4 млн тонн сталі на рік і входила до п'ятнадцяти найбільших виробників світу. Сьогодні галузь, яка десятиліттями забезпечувала країну валютною виручкою та податками, опинилася на межі повної зупинки.
Причина нинішнього обвалу - російські удари по промислових підприємствах. Після серпневих атак зупинилася “Запоріжсталь”, у вересні було зупинено виробничі процеси на “Каметсталі”. Пошкоджень зазнали “АрселорМіттал Кривий Ріг” та “Інтерпайп”. Генеральний директор Метінвесту Юрій Риженков в інтерв'ю Corriere della Sera повідомив, що компанія оцінює масштаби пошкоджень, а строки відновлення виробництва поки невідомі. І це принциповий момент: зупинка підприємства не завжди означає його остаточне знищення. Але кожен додатковий тиждень простою означає нові втрати, а повернення до роботи стає дедалі складнішим і дорожчим.
І тут виникає ще одна проблема. Поки росія зупиняє українські комбінати ракетами, Європейський Союз посилює обмеження для імпорту сталі. За словами Юрія Риженкова, нові квоти можуть скоротити український експорт до ЄС більш ніж на 60% порівняно з минулорічними поставками. Водночас кремлівська металургійна продукція продовжує надходити на європейський ринок. За даними GMK Center на основі статистики Eurostat, за січень-серпень 2026 року ЄС імпортував із росії 1,6 млн тонн продукції ГМК на 682 млн євро, переважно сталевих напівфабрикатів. Це парадокс, який неможливо ігнорувати: українські підприємства втрачають виробництво через ворожі удари, але водночас стикаються з новими бар'єрами на ринку своїх союзників.
Наслідки зупинки великих промислових підприємств уже стають проблемою державного масштабу.
За повідомленням Forbes Ukraine, за дев'ять місяців 2026 року державний бюджет недоотримав близько 49,5 млрд грн податкових надходжень. До кінця року загальний розрив може зрости до 70 млрд грн, а за песимістичним сценарієм - до 100 млрд грн. Ці втрати не можна повністю приписувати металургії, але зупинка великих платників податків посилює ризики. Лише Південний ГЗК, “Запоріжсталь” і “Каметсталь” за перше півріччя сплатили близько 4 млрд грн податків. Коли такі підприємства стоять, бюджет втрачає надходження, економіка - валютну виручку, а промислові міста - робочі місця та економічну стабільність.
Історія показує, наскільки важливо не втрачати промисловий потенціал. Після Другої світової війни Японія завдяки державним інвестиціям, технологіям і модернізації збільшила виробництво сталі з 9,41 млн тонн у 1955 році до приблизно 120 млн тонн у 1973-му. Південна Корея після Корейської війни фактично створила сучасну металургію з нуля: у 1968 році заснувала POSCO, а вже у 1980-му компанія виробляла 6,2 млн тонн сталі. Але ці країни відбудовували промисловість після завершення масштабних бойових дій. Україна ж змушена повертати до роботи зупинені підприємства під постійною загрозою нових ударів. І що довше триває простій, то більше коштів і часу знадобиться для відновлення.
Тому сьогодні головне завдання - повернути українську металургію до роботи, поки зупинка не стала незворотною. Для цього потрібні сильніша ППО над промисловими центрами, стабільне енергопостачання, відновлення логістики, страхування воєнних ризиків, доступні кредити та справедливі умови експорту до ЄС. Українські підприємства мають отримати можливість самостійно заробляти на своє відновлення.
російські ракети вже зупинили ключові металургійні комбінати. Але чи стане ця зупинка тимчасовою, чи перетвориться на багаторічну промислову кризу, залежить від рішень, які ми та наші партнери ухвалюємо сьогодні. Українській сталі потрібен захист від ракет і доступ до ринків. Без першого заводи не запустяться. Без другого їм буде дедалі важче працювати після запуску.