Питання до Головкома: що стоїть за новою хвилею критики генерала Сирського

Між військовими перемогами, важкими рішеннями та питаннями, на які суспільство очікує відповіді

Публічна дискусія навколо Головнокомандувача ЗСУ виходить далеко за межі особистих оцінок. Вона торкається довіри до військового командування, ефективності реформ, відповідальності за людські втрати та прозорості ухвалення рішень.

Війна майже завжди породжує сильних воєначальників. Але так само вона народжує гострі суперечки навколо їхніх рішень. Саме такою постаттю сьогодні залишається Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський.

Останніми днями новий резонанс викликав допис військовослужбовця Бориса Гарасиміва, який публічно звернувся до генерала із п'ятьма гострими питаннями. Вони стосуються як особистої репутації командувача, так і управління армією, кадрової політики, закупівель та морального стану війська.

Сам по собі допис не є доказом наведених тверджень. Проте він демонструє те, що подібні питання дедалі частіше лунають у публічному просторі й потребують відкритої дискусії.

Герой оборони Києва

Парадокс постаті Сирського полягає у тому, що саме він є одним із найуспішніших українських генералів. Саме під його командуванням була організована оборона Києва навесні 2022 року. Саме його вважають одним із головних архітекторів успішного Харківського контрнаступу восени того ж року.

За ці операції генерал отримав звання Героя України, а у лютому 2024 року був призначений Головнокомандувачем Збройних сил України. Навіть його критики визнають високий рівень оперативної підготовки та особистий військовий досвід.

Водночас Головнокомандувач стикається із жорсткою критикою. Зокрема, його звинувачують у відсутності інноваційної , недостатній адаптації до технологічної війни (БПЛА та робототехніка) та надмірній прив'язці до утримання позицій.

Репутація «жорсткого генерала»

Водночас ще під час навколо Сирського сформувалася суперечлива репутація. Частина військових і коментаторів почала називати його «м'ясником», вважаючи, що він готовий утримувати позиції навіть ціною дуже великих втрат. Інші наголошують, що такі оцінки є суб'єктивними ярликами, а рішення ухвалювалися в умовах надзвичайно складної оперативної обстановки, де будь-яка альтернатива також могла призвести до тяжких наслідків.

Об'єктивно перевірити багато таких оцінок надзвичайно складно, адже інформація про втрати та оперативні рішення під час війни часто залишається закритою.

Родина в Росії

Одним із найбільш емоційних питань залишається тема родичів генерала. Відомо, що Сирський народився у Володимирській області тодішньої РРФСР, а його батьки та брат проживають у Росії. Сам генерал із юності жив у Харкові, після розпаду СРСР залишився служити Україні та зробив кар'єру вже в українському війську.

У публічному просторі регулярно виникають запитання, чому його родичі не зазнали переслідувань у РФ. Водночас жодних публічно підтверджених доказів того, що сам генерал має будь-які зв'язки чи співпрацю з російською владою, не оприлюднено.

— від елітного підрозділу до предмета розслідувань

Ще однією темою стали повідомлення навколо 425-го окремого штурмового полку .

Журналістські розслідування та відкриття кримінального провадження Державним бюро розслідувань стосуються звинувачень у жорстокому поводженні з військовослужбовцями та інших можливих порушеннях у підрозділі. Командира полку було відсторонено від виконання обов'язків на час розслідування.

Водночас слід наголосити: розслідування триває, а остаточні юридичні висновки ще не зроблено. Сам факт відкриття провадження не означає доведеності вини конкретних осіб.

Закупівлі та конфлікти всередині військового керівництва

Окремою темою стали повідомлення про розбіжності між військовим командуванням і цивільним керівництвом оборонного сектору.

У відкритому інформаційному просторі останнім часом з'явилися заяви про конфлікти навколо темпів реформ, впровадження безпілотних технологій та оборонних закупівель. Ці публічні дискусії посилилися після кадрових змін у Міністерстві оборони. Водночас багато тверджень сторін залишаються предметом політичної полеміки, а не встановленими фактами.

Чому суспільство ставить дедалі більше запитань

Під час війни рівень суспільної довіри до військового керівництва має виняткове значення.

Тому будь-які публічні звинувачення — незалежно від того, чи стосуються вони бойових втрат, кадрових рішень, дисципліни чи закупівель — потребують не лише емоційних дискусій, а й максимально відкритої перевірки компетентними органами. Замовчування таких питань здатне лише посилювати недовіру.

Питання важливіші за відповіді

Сьогодні дискусія навколо вже давно вийшла за межі оцінки однієї людини.

Вона стосується принципових речей:
— як ухвалюються стратегічні рішення під час війни;
— як забезпечується баланс між військовою необхідністю та збереженням життя військовослужбовців;
— наскільки прозорими є кадрові та управлінські процеси;
— чи достатньо ефективно працюють механізми внутрішнього контролю.

Замість післямови

Генерал Олександр Сирський залишається однією з найвпливовіших постатей сучасної України. Його військові заслуги — оборона Києва, участь у Харківському контрнаступі та багаторічна служба — є важливою частиною новітньої історії країни. Водночас критика, що лунає на його адресу, свідчить про високий суспільний запит на підзвітність і відкритість.

У демократичній державі гострі запитання до посадовців, навіть до військових керівників, є природною частиною суспільної дискусії. Але остаточні висновки щодо конкретних звинувачень мають ґрунтуватися не на припущеннях чи емоціях, а на перевірених фактах, офіційних розслідуваннях і правових процедурах. Лише такий підхід дає змогу поєднати повагу до внеску військового командування із принципом відповідальності перед суспільством.

І тим не менш, все ж процитуємо одне із звернень до Головнокомандувача. Зокрема, військовослужбовець у Фейсбуці пише:

«Дозвольте, пане головнокомандувач Олександр_Сирський, питання як до головного офіцера ЗСУ в цей час:
1) чому Вас часто називають ?
2) Чому Ваші батьки і найближчі родичі, які проживають на території РФ (де Ви народились, виросли і навчались) — не зазнають переслідувань?
3) Чому Ви криміналізуєте Збройні сили України на прикладі Вашого підрозділу ? Зробили зі Скелі гібрид «сибірського концтабору» і «владімірського централу»!
4) Чому Ви тотально демотивуєте особовий склад всієї армії України?
5) Чому Ви вказуєте одноосібно міністерству оборони України: що і в кого купляти, без проведення тендерів та економії мільярдів коштів?

Ці питання не лише мої, чи колег по службі. Це питання всієї країни. А про мобілізацію — питань немає. Бо це вже окремий «більшовицько-радянський» феномен, який не потребує відповіді...»