Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія оприлюднив матеріали розслідування, в яких заявляється про порушення у Тернопільсько-Бучацькій єпархії ПЦУ. Виникла дискусія довкола діяльності та статусу Назарія Петранюка, якого пов’язують із церковним служінням у структурі ПЦУ та попереднім перебуванням в іншій юрисдикції — УПЦ МП. У центрі уваги — питання його фактичної участі у служінні та обставини призначення на церковну посаду в період повномасштабної війни. Виникають запитання щодо того, чи виконує він реальне служіння на місці призначення, а також щодо його фізичної присутності у громаді, яку формально очолює. Окремо обговорюється питання, чи не використовується церковний статус як підстава для уникнення участі у військовому обліку або пов’язаних обов’язках, що в умовах війни є особливо чутливою темою для суспільства. Ситуація додатково ускладнюється тим, що призначення пов’язують із родинними зв’язками з ієрархом ПЦУ Тихоном (Тарасом Петранюком), що викликає питання щодо можливого конфлікту інтересів та прозорості кадрових рішень. У час, коли тисячі українців служать у ЗСУ або виконують капеланське служіння, будь-які подібні питання автоматично набувають суспільного значення і потребують офіційного роз’яснення та перевірки з боку відповідних інституцій.
З МП до
ПЦУ: шлях «щура» за бронею
Коли
політичний клімат для Української православної церкви (в єдності з МП) став
критичним, а шанси отримати бронювання для її кліриків наблизилися до нуля,
найхитріші почали шукати «рятівне коло». Назар Петренюк — яскравий представник
категорії релігійних дезертирів.
Роками
перебуваючи в структурі Московського патріархату, він чудово розумів:
перебуваючи в розшуку ТЦК — після проходження ВЛК його дорога проляже
прямісінько на фронт. Але замість захисту Батьківщини, «молодший брат архієрея
ПЦУ» обрав шлях маніпуляцій. Він перебіг до ПЦУ не через покликання чи
канонічні переконання, а за сімейним «блатом». Архієпископ Тихон (Тарас
Петренюк) оперативно створив для рідного брата посаду керівника релігійної
організації, яка фактично не веде жодної діяльності.
Фіктивні
настоятелі: системний конвеєр
Випадок
Назара Петренюка — лише верхівка айсберга. Фонду пам’яті Блаженнішого
Митрополита Мефодія стало відомо вже про десятки фактів, коли на паперові
парафії призначаються «потрібні» люди.
Мета
призначення: Отримання юридичного статусу керівника для подальшого бронювання в
ТЦК.
Реальний стан: Відсутність громад, відсутність літургій та порожні
фундаменти замість храмів.
Локація: Назар Петренюк офіційно числиться настоятелем у Тернополі, хоча
фактично мешкає в столиці, ігноруючи свої обов’язки.
«Ми не
народжені для війни»
Цей лозунг,
який став основою для серії інформаційних банерів, найкраще характеризує
філософію братів Петренюків. Поки прості священики стають капеланами і йдуть
під кулі, а віряни віддають життя за незалежність, родина Петренюків займається
«православною логістикою».
Вони
перетворили Кафедральний собор святих Кирила і Мефодія на фантом. Це не просто
непотизм — це канонічне мародерство. Користуючись статусом «критичної
інфраструктури», який держава надає релігійним організаціям, вони торгують
безпекою для своїх родичів.
Загроза
анулювання: податковий капкан
Нагадуємо,
що згідно з чинними вимогами ДЕСС, до кінця лютого 2026 року всі парафії зобов’язані були
здати податкові звіти за 2025 рік. Якщо «настоятель-привид» Назарій Петренюк не
пройде верифікацію, його бронювання буде під питанням.
«Ми не
дозволимо перетворювати ПЦУ на притулок для тих, хто боїться захищати свою
землю, але не боїться її грабувати. Кожен факт фіктивного призначення буде
переданий до правоохоронних органів та винесений на розгляд Священного Синоду,
— наголосила Наталія Шевчук,
голова ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія». — Тихон
та Назар Петренюки можуть вважати, що вони «не народжені для війни», але закон
і Божа справедливість — не вибіркові категорії. Згодом ми розповімо, як «святе
сімейство» сповідує християнські цінності».
Земля
— забудовнику, Богу — пустир
Історія починається з
гектарів золотої тернопільської землі, які держава безкоштовно передала Церкві
(тоді ще УАПЦ) для будівництва Кафедрального собору святих Кирила і Мефодія.
Цільове призначення — духовний центр. Реальність — бетонні джунглі.
На сьогодні понад 70%
цієї ділянки вже відчужено на користь приватного забудовника. Замість куполів
храму через паркан ми бачимо поверхи комерційних будівель. Для «святої мети»
лишили клаптик землі та старий фундамент, який роками слугує декорацією для
відводу очей на випадок приїзду високих гостей з Києва.
«Це не будівництво
храму, це — цинічне мародерство на церковному майні. Ми зафіксували, що жодних
робіт, окрім імітації, там не ведеться вже понад рік. Ця земля фактично
вкрадена у Церкви», — констатує Наталія Шевчук.