Україна та Туреччина: чи можливе стратегічне партнерство?

06 червня 2023, 13:47
Власник сторінки
Кандидат історичних наук, політичний експерт
1
693
Україна та Туреччина: чи можливе стратегічне партнерство?

Розглянемо партнерство України та Туреччини в контексті ідеї Інтермаріуму (Балто-Чорноморського союзу або Міжмор'я).

Зі здобуттям Україною незалежності у 1991 році всебічні відносини та контакти між Києвом та Анкарою почали динамічно розвиватися, що зробило Туреччину одним з найближчих партнерів України, при чому, не лише в чорноморському регіоні, а й у світі. Важливо зазначити, що всебічні відносини між двома країнами розвивалися та поглиблювалися незалежно від політичної кон’юнктури в Україні та Туреччині, що є маркером надійності та перспективності в подальшій співпраці між цими країнами. 

Економіка

Після встановлення дипломатичних відносин між країнами у 1992 р. показник взаємної торгівлі складав близько120 млн дол. США, з 1995 р. він почав перевищувати 1 млрд дол. США і досяг у 2008 р. показника у 6,583 млрд дол. США. У 2009 р. показник товарообігу через світову фінансову кризу значно знизився і становив 3,079 млрд дол. США. У 2010 р. знову почалося зростання показників товарообігу – він становив 4,325 млрд дол. США. Тобто за перші 20 років показники торгівлі виросли більш ніж у 36 разів. 

Перед повномасштабним вторгненням Росії, товарообіг між Києвом та Анкарою зріз до 7,38 млрд дол. і наразі, за прогнозами, мав би перевищити 8 млрд дол. Проте, розвитку торгівлі завадила агресія Росії. Так само – перед масштабним вторгненням – 3 лютого 2022 року між Києвом та Анкарою було підписано угоду про вільну торгівлю, над якою працювали ще з 2006 року. 

На Туреччину до повномасштабної війни припадало близько 5% українського експорту. Приблизно 70% українського експорту в цю країну — метали та зернові ($1,97 млрд та $920 млн відповідно у 2021 році). Істотне збільшення обсягів експорту до Туреччини в 2021 році було пов’язане із підвищенням цін на сільгоспсировину та чорні метали.

Туреччина переважно ввозить в Україну текстиль (570 млн дол.), продукцію машинобудування (450 млн дол.), метали (240 млн дол.), нафтопродукти (дизельне пальне) — 240 млн дол., фрукти (цитрусові, виноград, абрикоси, вишні) — 220 млн дол., наземний транспорт (переважно автобуси) — 210 млн дол.

Політичний діалог

Крім економічної та торгівельної співпраці, активно розвивалися й громадсько-політичні відносини між обома країнами. Як вже зазначалося, незалежно від політичного клімату в Україні та Туреччині, всебічний діалог Києва та Анкари жодного разу не гальмувався за останні 30 років, між двома країнами жодного разу не спостерігалося суттєвих розбіжностей, політичних чи дипломатичних скандалів або інших непорозумінь. 

Як відомо, до 2014 року Україна відстоювала політику багатовекторності, хоча прозахідний чи проросійський вектори її зовнішньої політики в певні часи були більш виразними, залежно від політичних сил, які перебували при владі. Але і цей фактор не загальмував розвиток всебічного діалогу між Україною та Туреччиною, чого не скажеш про інших сусідів України. За понад 30 років незалежності на жаль спостерігались моменти погіршення відносин Києва чи то з Варшавою, чи то з Будапештом, чи то з Мінськом чи Тбілісі. Тому, той факт, що партнерство Туреччини та України завжди було рівним є свого роду унікальним і дає реальні шанси на перспективність україно-турецького діалогу. 

Після анексії Росією Криму в 2014 році та початку війни на Донбасі, Туреччина активно підтримує територіальну цілісність України. Питання Криму та Донбасу для Анкари є принциповим. Що прикметно, за роки від початку російсько-українського конфлікту відносини Туреччини та Росії були як партнерські, так і відверто ворожі. Але навіть тоді, коли Анкара та Москва ніби то знаходили спільну мову та налагоджували співпрацю, влада Туреччини лишалася принциповою і послідовною в питанні територіальної цілісності України. 

Слід врахувати, що в Чорноморському регіоні Туреччина традиційно виділяє три найважливіші напрями зовнішньої політики: Росія, ЄС та Південний Кавказ. Також на сучасному етапі можна констатувати об'єктивно вищий інтерес Анкари до регіональних процесів на Близькому Сході (у світлі війни в Сирії) у порівнянні з Чорноморським регіоном. Тому, український вектор не був пріоритетним для Анкари всі ці роки з одного боку, але з іншого – відносини між двома країнами якщо й не можна назвати поки що стратегічними, точно можна назвати партнерськими й такими, що розвиваються. 

Безумовно, безпека Чорноморського регіону також є важливою для турецької зовнішньої політики. Однак Анкара зацікавлена у стабільності країн-партнерів та сусідів та збереженні статус-кво більше, ніж, скажімо, в їхніх демократичних перетвореннях і нестабільності, що їх супроводжує. Крім того, проблема України, з якою Туреччина не має сухопутного кордону, менше турбує турецький політикум та пересічних турків, порівняно з війною на південному сході країни та власними безпековими загрозами: терактами «Ісламської держави», Робітничої партії Курдистану, напливом біженців із Сирії.

Анкара підтримує європейські та євроатлантичні прагнення України. Водночас зміна статус-кво в регіоні, зокрема, через посилення присутності НАТО, завжди неоднозначно сприймалась Анкарою. Незважаючи на регулярну участь турецьких ВМС у міжнародних навчаннях в Чорному морі, Туреччина, наприклад, заветувала розширення операції НАТО «Активні зусилля» до Чорного моря, не пропустила американський військовий корабель через протоки під час російсько-грузинської війни 2008 року. 

Російсько-Українська війна та Туреччина

З початком повномасштабної війни, Туреччина, як і весь цивілізований світ підтримала Україну та її територіальну цілісність. Військова допомога Анкари має здебільшого комерційний характер. Тобто, Туреччина не надає зброю чи техніку в якості безкоштовної допомоги або лізінгу так само вона не передає Україні техніку чи озброєння, придбане для нас третьою стороною. Проте, Туреччина чітко позначила свій пріоритет та позицію в російсько-українському конфлікті продаючи зброю Україні та принципово не продаючи її Росії. Хоча, в цьому контексті варто зазначити, що за наявною в ЗМІ інформацією, окремі турецькі компанії не просто допомагали Росії обходити санкції, а й могли продавати окремі комплектуючі для її оборонпрому.

Також необхідно згадати, що зараз в Туреччині, по суті, відроджується український флот. Ще до повномасштабної війни було підписано контракт про будівництво корветів класу Ada для потреб ВМС ЗС України. При чому, йшлося про надання Україні технологій будівництва кораблів цього класу, в тому числі, їхнього будівництва в Україні. Звісно, агресія Росії унеможливлює будівництво кораблів на українських підприємствах, але цей процес триває безпосередньо в Туреччині. Так, у жовтні 2022 року було спущено на воду корвет ВМС України «Гетьман Іван Мазепа». Тому, допомога Анкари в військовому суднобудуванні є не просто важливою, а й ключовою в питанні відродження українського флоту після війни.

Хоча Туреччина, безумовно є нашим партнером та другом, її в цілому позитивні відносини з Моквою лишають низку питань та зауважень. З одного боку, Туреччина виконує всі взяті на себе міжнародні обов’язки – закрила для російських суден протоки Босфор і Дарданелли, що обмежує застосування Росією свого флоту проти України, підтримує територіальну цілісність України, засуджує на міжнародних майданчиках російську агресію тощо. З іншого боку, Анкара та Москва співпрацюють в торгівельній та економічній сфері. Туреччина не приєдналась до західних країн щодо закриття повітряного простору для російських літаків й ігнорує практично всі введені Євросоюзом, Великобританією та США санкції проти РФ. Звісно, Захід працює над тим, щоб унеможливити обхід цих санкцій і низка турецьких компаній вже переглянули свою політику стосовно контактів з Росією в напрямку їх припинення, але все ще Туреччина являється чималим хабом для Росії в плані обходу західних санкцій. 

Важливо розуміти, що в питанні санкційної політики Туреччина керується власними інтересами й не являючись членом ЄС лишає за собою право приєднуватись чи не приєднуватись до санкцій проти РФ. На сьогодні Анкара вбачає для себе потрібним підтримувати певні відносини та контакти з Росією. В їх діалог входить цілий комплекс питань й економічна співпраця тут лише верхівка айсберга. Туреччина прагне стати регіональним лідером, одним з азійських локомотивів, а для цього їй поки що потрібно підтримувати діалог з Моквою в питанні Кавказу, Сирії та Ірану.

Також не слід забувати, що Туреччина є гарантом т.зв. «зернової угоди», що дозволяє заробляти Україні на експорті зерна та хоча б частково тримати в робочому стані чорноморські порти. Так, завдяки цьому, Україна заробляє близько 1 млрд дол. на місяць. Окрім цього, «зернова угода» частково паралізує дії РФ на Чорному морі. 

Перспективи подальшого партнерства в контексті ідеї Балто-Чорноморського союзу

Враховуючи позитивну динаміку у відносинах України та Туреччини, виникає закономірне питання: як вивести їх на стратегічний рівень та що чекає на ці відносини після війни?

В контексті цього питання варто звернути увагу на ідею Балто-Чорноморського союзу (Інтермаріуму), як моделі подальшої співпраці Туреччини і з Україною, й з іншими країнами цього регіону адже в концепції Міжмор’я Туреччина так само важлива країна, як, наприклад, Франція для ЄС або Великобританія для НАТО. Окрім цього, якщо ми говоримо про концепцію Інтермаріуму, то для України та Туреччини вона лишає куди більше можливостей для поглиблення партнерства, ніж, наприклад, для Польщі чи країн Балтії, які являючись членами ЄС, певною мірою залежні від Брюсселя в своїх зовнішніх політичних та економічних контактах. 

Також, між Туреччиною та Україною є певна схожість в тому, що обидві країни мають статус кандидата в члени ЄС, але їх вступ до цього об’єднання поки не має близької перспективи. Тому, це також може стати фактором ближчого партнерства між Києвом та Анкарою, адже Туреччина в умовах багатолітнього кандидата на вступ до ЄС зуміла вибудувати вигідні економічні контакти як з Європою, так і з Азією, стати енергетичним хабом, залучити як західних, так і китайських інвесторів. Це може бути гарним прикладом для післявоєнного розвитку України, коли вона все ще лишатиметься певний час кандидатом на вступ до ЄС, але водночас поглиблюватиме економічну співпрацю в Балто-Чорноморському регіоні, тим паче, не слід забувати, що Туреччина – ключова країна Тюркського світу й стратегічний діалог з нею може зміцнити контакти Києва з Азербайджаном, Казахстаном та іншими країнами Кавказу та Центральної Азії. 

Але дружба між державами не може бути абстрактною й має ґрунтуватися на конкретних принципах та взаємовигідних точках дотику. Такими точками може бути економіка, торгівля, турецькі інвестиції в післявоєнну Україну, в тому числі в Крим, участь Туреччини в приватизації українських підприємств, створення зони колективної безпеки як мінімум в Чорноморському регіоні, транзитний потенціал України, Туреччини, а також інших країн регіону тощо.

Одним з реальних кроків щодо поглиблення економічної та політичної співпраці не лише між Туреччиною та Україною, а й взагалі в Балто-Чорноморському регіоні, може бути долучення цих країн до ініціативи Тримор’я – економічного та політичного міждержавного об’єднання, ідея якого стрімко розвивається серед країн Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

В будь-якому разі, всебічні відносини України та Туреччини мають велику перспективу. І Київ, і Анкара є ключовими центрами в концепції Інтермаріуму (Балто-Чорноморського союзу) тому ці країни просто приречені стати стратегічними партнерами.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: События в Украине
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.