Український солдат Олександр Мацієвський, якого російська мразота лишила життя за лозунг "Слава Україні" житиме у віках, адже навіть власну загибель він зустрів із гідністю. Його кати натомість горітимуть у пеклі.
5 квітня відзначався Міжнародний день совісті. І не зайвим стане також згадати, як наприкінці березня Україна, на відміну від ворога, вчинила по совісті: повернула оккупантам усіх тяжко поранених та тяжкохворих полонених. Усіх, хто підлягав транспортуванню.
Ми пішли на цей крок у односторонньому порядку. Через міжнародні зобов'язання нашої країни щодо Женевської конвенції та за участю Міжнародного комітету Червоного Хреста. Це не був обмін у звичному розумінні. Цей крок з нашого боку був без жодних роздумів, просто згідно з гуманітарним правом.
Третього квітня росія передала Україні 12 наших громадян: десятьох військових та двох цивільних. Серед звільнених українців – п'ятеро важкопоранених. Але ця кількість ніким не підтверджена. З урахуванням того, в яких умовах утримуються наші полонені в росії чи на тимчасово окупованих наших територіях, та в якому стані, як правило, повертаються додому, дуже сумніваюся, що ця цифра обмежується лише п'ятьма. І що решта наших бійців у доброму здоров'ї.
Згадайте лише ту болісну світлину командира 1-го батальйону полку “Азов” Олега Мудрака, який за 100 днів перебування в Оленівці втратив кілька десятків кілограмів. А за п'ять місяців після звільнення у нього зупинилося серце.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець якось зазначав, що наші вояки під час перебування у полоні втрачають по 60-70 кілограмів. Найменша зафіксована втрата ваги – 25 кілограмів. Ворог свідомо морить наших військових голодом. І при цьому категорично відмовляється приймати від нас допомогу для них – їжу та ліки.
Лише вдумайтесь: це на нашій території війна, це у нас руйнують інфраструктуру та цивільні об'єкти. Але ми витрачаємо по 10 тисяч гривень на місяць на утримання одного військовополоненого окупанта. В той час, як ворог не спроможний навіть прогодувати наших бійців.
На сьогодні росія продовжує утримувати тисячі громадян, цивільних та військових, відмовляється допускати до них представників Міжнародного комітету Червоного Хреста, не забезпечує їх зв'язком із рідними, нормальним харчуванням, медичною допомогою, створюючи нелюдські умови перебування в полоні.
Але чому? Думаєте, тому, що ми боїмося покарання міжнародних інституцій, а вони - ні? У жодному разі. Не боїмося, а поважаємо та відповідаємо за дані обіцянки. Бути чесними та людяними – у наших генах. Адже правду кажуть: “Лише сильний може собі дозволити бути добрим”. Тільки боягуз, слабак і нікчема використовує підступні засоби, обманює та принижує інших. Бо інакше він знає, що не здолає. А сильний завжди впевнений у собі, завжди має честь та гідність. Завжди має совість.
Ще рік тому ми закликали «ту сторону» отямитися, зупинитися, вийти на вулиці, висвітлювали, що насправді відбувається у нашій країні. Зараз, у того що відбувається вже більше року, про совість чи морально-етичні категорії агресора говорити не доводиться взагалі. Там, де не працює внутрішній кодекс, може діяти лише кримінальний.