Стамбульська конвенція – юридичні аспекти і кримінальна відповідальність

Реперні точки адаптації законодавства та кодексів про адміністративні та кримінальні правопорушення у випадку ратифікації Стамбульської конвенції

Сьогодні, 16 жовтня, поліцейські зони відчуження під час патрулювання у місті Прип’ять виявили групу незаконних туристів: двоє дорослих та п’ятеро неповнолітніх. Серед них була дівчина, яка 10 жовтня зникла у Львові.

Неповнолітню львів’янку поліція зони ЧАЕС передала ініціаторам розшуку. Як зазначили правоохоронці: «Мандрівниця жертвою злочинних посягань не стала».

Зникнення та випадкова знахідка в зоні відчуження неповнолітньої могло мати різноманітні причини. Можливо причина в так званому «перехідному віці» та бажанні свободи і самостійності, а можливо причиною стало домашнє насилля. В останньому випадку, щасливий як здається для читачів новини кінець історії, насправді для дівчини є поверненням до атмосфери страху та залякування.

Одним з елементів який мав би запобігти домашньому насиллю, як заявляють правозахисники, могла б стати ратифікація Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи по запобіганню насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами). Україна була однією з підписантів конвенції в 2011 році проте не ратифікувала її. Всього, серед підписантів конвенцію не ратифікували – Велика Британія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Вірменія, Болгарія, Молдова, Латвія, Литва та Україна.

Просте підписання чи навіть ратифікація, питання якої є дискусійним – не вирішить проблему. Деякі питання і визначення, що згадуються в конвенції є не прийнятними для активних мас українського суспільства.

Проте, з юридичної точки зору можливе внесення певних змін в законодавство, що передбачали б виконання самої суті конвенції та не вимагали б її ратифікації в тому вигляді, в якому вона є. До того ж, такі зміни є необхідними і у випадку ратифікації документу.

Для прикладу візьмемо успішні кейси законодавчого регулювання видів та визначень насильства:

-         У Франції вчинення психологічного насильства – навмисного залякування, домагання чи погрожування карається санкцією до 3 років позбавлення волі, або 75 тисяч євро штрафу.

-         В Італії наявна кримінальна відповідальність за «сталкінг» (переслідування). Неодноразове погрожування комусь через фізичне переслідування, залучення до небажаного спілкування карається позбавленням волі від 6 місяців до 4 років, а у випадку якщо кривдник – колишній чоловік чи дружина, або особи були в близьких стосунках, чи переслідуються неповнолітні діти, злочинець може отримати до 6 років.

Водночас, на мою думку, важливим є не самі закони та санкції, а ступінь та якість їх виконання в правовому полі та захист інтересів людини. До того ж, на прикладі Польщі, яка почала вихід з Стамбульської конвенції, основною ціллю має бути правовий захід, а не втручання в освітній чи виховний процес.