Російська окупація Криму: сумні екологічні наслідки

Основний негативний фактор для екології півострова – кримські чиновники, які реально не зацікавлені у покращенні екологічної ситуації.

Складна екологічна ситуація в Криму, де техногенна аварія в Армянську – тільки частина айсбергу, спонукала російське міністерство екології і природних ресурсів Криму до розробки «Стратегії екологічної безпеки».

Проте, російський блогер Олександр Горний скептично оцінює цей документ. Для Олександра незрозуміло, що і як бажають досягти розробники стратегії. На думку блогера, стратегія нагадує лозунг – давайте боротись за все хороше проти усього поганого, а про системну роботу щодо захисту довкілля в Стратегії мова не йде.

Хоча, як вважає Олександр, основний негативний фактор для екології півострова – кримські чиновники, які реально не зацікавлені у покращенні екологічної ситуації.

Місцеві активісти вважають, що Стратегія – це пошук нових методів збагачення місцевим чиновництвом за рахунок траншів з державного бюджету Росії (це якщо таке фінансування буде).

Якщо ж російська центральна влада коштів не дасть, Стратегія перетвориться на чисто пропагандистський документ – вважає екс-представник Президента України у Криму Борис Бабін.

Але основна проблема Криму – це не відсутність стратегії, не хімічні підприємства, не гори сміття і стихійні сміттєзвалища, і навіть не відсутність необхідних потужностей каналізаційних очисних, хоча все перелічене дуже важливе для екології півострова. В Криму катастрофічно не вистачає Н2О; так-так, звичайної питної води і води для зрошення сільгоспугідь.

18 березня 2020 року, в рамках робочої поїздки у Південний федеральний округ, Путін провів зустріч з представниками громадськості Криму і Севастополя.

Почавши з поздоровлення присутніх з шостою річницею підписання договору про входження Криму до складу Російської Федерації, Путін одразу ж наголосив, що незважаючи на зовнішні спроби створити якісь складності, все відновлено – і енергопостачання, і транспортне сполучення півострова. Проте, ані слова про проблеми з водою.

Протягом всієї зустрічі представниками громадськості було задано багато питань – і про пандемію, і про Конституцію, і про статус ветеранів, і про освіту.

Але жодного запитання про проблеми з водою. Мабуть, «режисер» цієї зустрічі вирішив, що недоречно, аби Путіну задали питання, на яке неможливо було б отримати позитивну відповідь та визнати, що якраз ця «зовнішня» проблема залишається невирішеною.

У той же час у російських мас-медіа, зокрема у газета.ru, tass.ru та інших зазначено, що Путін розкритикував владу Криму за недоліки з водопостачанням у регіоні.

У відповідь на критику «претендент на пост глави республіки і чинний глава» (так у російських засобах масової інформації) Сергій Аксьонов, виступаючи у парламенті, запевнив, що до 2024 року 86% жителів Криму будуть забезпечені централізованим водопостачанням і чистою питною водою.  ця цифра становить 75%.

Кошти на покращення водопостачання будуть виділені в рамках проекту «Чиста вода» національного проекту «Екологія».

Про відсутність побоювань стосовно водопостачання півострова заявив і голова Держкомітету Криму з водного господарства і меліорації Ігор Вайль.

Але товариш претендент Аксьонов разом з товаришем Вайлем дещо злукавили.

Ось що кажуть офіційні цифри з відкритих інформаційних джерел відповідних служб РФ та Криму.

У 2013 році загальний обсяг відбору води склав 1554 млн.куб.м, у тому числі:

- вода Північно-Кримського каналу – 1346 млн.куб.м;

- місцевий сток (поверхневі води) – 136 млн.куб.м;

- підземні води – 69 млн.куб.м;

- морська вода – 3 млн.куб.м

У 2015 році загальний обсяг відбору води склав 253 млн.куб.м, у тому числі:

- вода Північно-Кримського каналу – 0 млн.куб.м;

- місцевий сток (поверхневі води) – 138 млн.куб.м;

- підземні води – 95 млн.куб.м;

- морська вода – 20 млн.куб.м

Отже, обсяг використання води на півострові зменшився у шість разів! Правда, російська влада Криму стверджує, що по-перше під час транспортування у 2013 році було втрачено майже 700 млн.куб.м води Північно-Кримського каналу, а по-друге, що водні ресурси Криму перевищують поточну потребу у воді півострову; просто вони розподілені нерівномірно, що потребує будівництва протяжних водогонів.

Але владні товариші якось оминули питання, що з 2013 року площа зрошуваних земельна півострові скоротилася із 140 тис. га до 14,5 тис. га, тобто майже вдесятеро. Внаслідок цього в Криму повністю відмовились від вирощування рису та суттєво скоротили посівні площі кукурудзи і сої.

Крім того, нічого не було сказано, що результатом використання значних обсягів підземних прісних вод для поливу та для водопостачання Керчі і Феодосії (з подачею води через Північно-Кримський канал – майже 55 млн.куб.м у 2015 році) стало засолення ґрунтів і, водночас, виснаження водних горизонтів на глибинах до 300м. Втім, масштабів шкоди ніхто не визначав.

Отже, влада Криму веде мову про забезпечення населення чистою водою, а не про повне забезпечення населення та галузей економіки прісною водою. Чуєте різницю?

Слід зауважити, що посухи в Криму стають звичним явищем, спостерігається тенденція до зменшення товщі снігового покрову, і тому все менше води можна отримати з поверхневих джерел. Навіть виконані за останні роки роботи по наповненню річок і водойм не дозволили збільшити обсяг відбору води.

Вся надія влади Криму – на підземні прісні води. За останні роки було проведено пошуково-розвідувальні роботи на відкриття нових горизонтів підземних прісних вод на глибинах від 300 до 500 метрів. На  розвідані і оцінені запаси прісної води у підземних горизонтах півострова складають 385 млн.куб.м на рік. Аксьонов вже заговорив про можливість початку пошуково-розвідувальних робіт на прісні води на глибинах до 1000 метрів.

Та, як вже сказано, проблема полягає не тільки у тому, щоб знайти, але і щоб подати воду до споживача. Свого часу планувалось будівництво Сонячногірського водосховища з подачею води за допомогою каскаду насосних станцій до Судака. Та проект вартістю 7,3 млрд. руб у 2016 році було виключено з федеральної програми.

Наскільки складно вирішуються питання водопостачання населених пунктів з використанням підземних прісних вод з великих глибин, можна розглянути на прикладі водопостачання міста Полтави.

Місто, в якому мешкає 290 тисяч населення, отримує воду з декількох водозаборів (загалом понад 40 свердловин глибиною від 300 до 700 метрів); річний обсяг споживання – близько 30 млн.куб.м. Окремі водозабори розташовані на відстані понад 20 км від міста. Ця складна система водопостачання споруджувалася протягом десятків років та неодноразово модернізувалася з метою покращення якості води і збільшення обсягів її подачі. Зокрема, подача води для висотної забудови (7 поверхів і вище) здійснюється у три каскади.

Спорудити таку ж систему, скажімо, для водопостачання Керчі та Феодосії (населення – 230 тисяч сумарно), за три-п’ять років технічно неможливо, якщо враховувати необхідність попереднього проведення достатньо великого обсягу геологорозвідувальних робіт. А для подачі води на південне узбережжя Криму, де, за розрахунками російського міністерства курортів і туризму республіки Крим у курортний сезон населення півострова за рахунок відпочиваючих може зрости на півтора мільйони, трьома каскадами підйому і 20 кілометрами водогону не відбудешся. Потрібно буде багато часу та засобів для реалізації такого величезного проекту.

Так, для збільшення з 40 до 65 тисяч кубометрів обсягів подачі води до Сімферополя необхідно провести геологорозвідувальні роботи (геофізика, буріння та випробування свердловин) та визначити запаси підземних прісних вод, побудувати водогін від Іванівського до Межгірного гідровузла, забезпечити подачу води на гідровузол від Вилинського водозабору по Севастопольському водогону та прокласти перемичку від мікрорайону Залісся до Аянського водогону. Як кажуть, усього нічого, почати і кінчити.

Але природа невблаганна. Глобальне потепління не дасть багато часу на роздуми і не буде зважати на відсутність або нестачу фінансових, технічних та інших ресурсів.

Згідно з оптимістичними кліматичними прогнозами (потепління до 2100 року на 1,8°-2,0°; песимістичний прогноз – ріст на 3,8°) практично вся територія півострова «перекочує» з помірно вологого континентального кліматичного поясу до поясу напівпустель.

Суттєво зменшиться і площа субтропіків Криму – більше, ніж удвічі.

А відтак, зросте потреба у воді, і тут вже сільське господарство без поливу не обійдеться, причому все без винятку. А як занепаде сільське господарство Криму, то харчі кримчанам доведеться везти з Росії. Водосховища, природні водойми і річки почнуть швидко висихати, а це болісно вдарить по потребам населення у питній воді, хай і не дуже чистій. Та навряд чи ці проблеми будуть цікавити Путіна; дожити до цих часів у нього шансів немає.

Звісно, що зміни будуть відбуватись і на території материкової України, до зона напівпустель може поглинути велику кількість родючих земель.

Тому мабуть не треба було вже так поспішати декому з українських політиків із запевненнями щодо можливості швидкого відновлення постачання води на півострів. Є побоювання, що й самим води не вистачить, і від посух доведеться рятувати Одеську, Миколаївську, Херсонську та Запорізьку області.