Чергові позачергові… або що буде з Верховною Радою в 2020 році?

Нещодавній коментар Тимошенко щодо необхідності заміни влади в Україні знову повернув до політичного порядку денного питання можливих перевиборів Верховної Ради. Чи можливо це, давайте розбиратися.

В кінці серпня минулого року Президент Зеленський виступив на першому засіданні Верховної Ради де привітав новообраних депутатів та зробив декілька зауважень. «Рада цього скликання увійде в історію. Питання одне - як саме? Ви маєте всі шанси потрапити до підручників… Або, не дай Боже, ви увійдете в історію як парламент, який проіснував найменше - один рік", - сказав Зеленський.

З одного боку новий парламент, в якому партія «Слуга Народу» сформувала монобільшість, за 5 місяців своєї роботи продемонстрував так званий «турборежим», зареєструвавши майже 1,3 тис. законопроектів та провівши 58 пленарних засідань. Було прийнято 133 закони та один Кодекс, ще 125 законів прийнято за основу. Непоганий результат, але яка якість цих законів?

Порядок денний Верховної Ради формувався депутатами безпосередньо під контролем Офісу Президента, який чітко визначив ті пріоритетні законопроекти, які мають бути прийняті в 2019 році. Частина з них було визначено ще в передвиборчій програмі партії «Слуга Народу» та під час президентської виборчої кампанії. Головними темами стали недоторканість нардепів, «народовладдя», децентралізація, судова реформа та реформа правоохоронних органів, а також відкриття ринку землі, легалізація ігорного бізнесу та багато іншого.

Однак сталося не так як гадалося. Старійшини української політики раптово зрозуміли, що вони стали непотрібні молодим реформаторам. Ніхто не приходив домовлятися, ніхто не пропонував ключові посади та участь в схемах. «Зеленінці», як їх охрестили досвідчені політики, не слухали порад та поступово перебирали владу на себе.

Не зважаючи на настанови Президента молоді депутати швидко зрозуміли, що вони тепер не актори «кварталу» та громадські діячі, а впливові особи в державі і почали активно займатися саме тим, про що їх попереджав Президент.

Таку кількість скандалів, «зливів інформації», подробиць інтимного життя та корупційних схем українці не бачили за всю історію незалежної  України. Останні півроку стали періодом розквіту телеграм-каналів, на яких поширювалися аудіо-записи переговорів депутатів та прем’єр-міністра, інформаційні зливи та інша інформація, що викривала корупцію та непрофесійність влади в тотальних масштабах.

З іншого боку важливі, проте неоднозначні законопроекти про ринок землі, ігорний бізнес, децентралізацію та інші викликали шквал критики, протести та суттєво знизили загальний рейтинг Зеленського та партії «Слуга Народу». Зеленському закидали провал у міжнародній політиці, неспроможність відновити мир на Донбасі, економічну кризу наприкінці року та багато іншого.

В свою чергу внутрішні процеси, які йшли у фракції «Слуги Народу», призвели до появи умовних груп впливу, які почали активно обговорювати можливі дострокові перевибори Верховної Ради, очікуючи на розширення свого впливу та здобуття більшого результату, незалежно від волі Президента Зеленського.

Перш за все це умовна група «Коломойського», до якої журналісти та експерти найчастіше зараховують нардепів Дубінського, Бужанського та біля десятка інших. Більшість з них так чи інакше мають зв’язок з вищезгаданим олігархом та можуть спиратися на його фінансовий та медіа-ресурс. Виступаючи активним критиком прозахідних позицій, умовних «соросят», МФВ та постійно викриваючи корупційні скандали у влади, ця група має великі перспективи зайняти своє місце на політичній мапі України за умови створення власної партії. Її електоратом будуть виборці, перш за все молодь та середній клас, які розчаровані в «слугах народу», але не в Зеленському особисто. Ті, хто є противником корупції та прихильником ліберального напрямку розвитку  України. Це найбільш вмотивована група, яка має достатньо амбіцій для політичної діяльності.

Друга група – представники «Кварталу», які особисто віддані Зеленському і максимально підтримують його ініціативи та позиції. До них також належать умовні «оптимісти», які вірять в Президента та не мають достатнього досвіду чи політичного впливу, щоб бути цікавими іншим групам. Більшість з них або є бізнес-партнерами Президента Зеленського і можуть не переживати за своє майбутнє, або мають достатній фінансовий ресурс, створений до початку своєї політичної кар’єри і також не ставлять політику во главі своєї життєвої мети. Це найменш вмотивована група, яка може в будь-який час покинути політику та продовжити займатися своїми справами.

Третя група – це так звані «соросята», про яких відомо, що вони так чи інакше мають відношення до західних інституцій, отримали там освіту чи досвід роботи, а також, як виявилося, подекуди мають другий паспорт іншої країни. Ця група депутатів була залучена в рамках соціального ліфту, який був організований партією напередодні виборів і мав на меті залучення до парламенту аполітичних професіоналів, без досвіду в політиці та з кристальною репутацією. До парламенту вони були або незалежними експертами або учасниками різноманітних програм та проектів за фінансової підтримки міжнародних програм, та можуть легко з симпатиків перетворитися на критиків нової влади. Ця група найменше зацікавлена у перевиборах та зміні влади на місцях, оскільки їм вдалося успішно зайняти ключові посади у виконавчій гілці влади.

Паралельно з процесами, що відбуваються всередині фракції «Слуга Народу», радикально змінилася політична ситуація в країні. Юлія Тимошенко перейшла з умовного союзника Зеленського до його критика та опонента, відкинувши можливість свого прем’єрства під час урядової кризи та вимагаючи «тотальної зміни влади». Деякі експерти закидають їй скритий союз з Коломойським, завданням якого є ослаблення позицій Президента Зеленського та створення коаліційного уряду з урахуванням думки олігарха.

На іншому боці група народних депутатів ОПЗЖ, мажоритарщиків ОППО-блоку та партії «Наш Край» досить успішно працює на умовно лівому політичному полі, яке перейшло від проросійської позиції до позиції відновлення миру на Донбасі та соціал-демократичних цінностей. Великий рейтинг каналів 112, ZiK та NewsOne максимально забезпечує медійну підтримку та створює можливість впливу на рішення влади завдяки реакції населення. Рейтинги цих політиків лише зростають в умовах військового конфлікту та повільного просування мирних ініціатив Зеленського.

Не слід також забувати про Петра Порошенка, чия політична сила уміло працює в медіа-просторі, згуртувавши свій електорат та вдало використовуючи власні медіа-ресурси для критики влади. Також, з колишнім Президентом досить успішно бореться група політиків часів Януковича, яким не змогли пред’явити будь-яких обвинувачень, фактично дозволивши повернутися та почати політичну кар’єру з нового листа в нових умовах. Андрій Портнов, можна сказати, анонсував створення власної політичної сили, про команду якої він каже під час запису своїх відео в youtube.

Отже в новому політичному сезоні починає складатися ситуація, коли більшість гравців зацікавлені в проведенні позачергових парламентських виборів, які дозволять вирішити їх політичні завдання. Єдиний, хто проти цього - це Президент Зеленський, який ризикує втратити за підсумками більшість у Верховній Раді, а значить буде вимушений перейти до класичних коаліційних перемов та домовленостей, в яких він не має а ні досвіду а ні бажання приймати участь.

Що ж очікує країну? З одного боку місцеві вибори, які мають відбутися в 2020 році, змушують владу діяти швидко та завершити реформу децентралізації без якої неможливо їх провести в принципі. З іншого боку розпочаті та незавершені реформи ринку землі, ігорного бізнесу, закону про столицю та інші створюють широке поле для критики та піару опонентів діючої влади, поступово зміцнюючи їх позиції.

Вікно можливостей Президента Зеленського та партії «Слуга Народу» швидко закінчується і це може привести не лише до програшу на місцевих виборах, а й до оголошення чергових позачергових виборів до Верховної Ради вже цього року. І новий склад парламенту вже буде більш різнобарвним, що змусить Президента створювати коаліцію його політичної сили з іншими, перерозподіляти портфелі і т.д., тобто все те, що і раніше відбувалося в Україні.

І тоді про український ривок можна буде забути…