Релігійний тероризм в Україні

Сектанство в Україні

Релігійний тероризм в Україні

Секта Догнала уже давно відома як джерело конфліктів: спроба захопити Стрийську єпархіальну канцелярію, спроба заволодіти церквою в Чорткові, незаконне привласнення парафіяльного будинку у с. Пробіжна, біля Чорткова, «законна» святотатська купівля редемпторитської каплиці на львівських Збоїщах. І всюди за ними ростуть «золоті верби». Українська держава на все це мило закриває очі, так начебто нічого і не відбувалося. Варто зауважити, що доналівська секта є не лише суспільно небезпечною з огляду на її конфліктогенність, вона є небезпечним руйнівником родин і людських доль. Її гуруїстський характер так само мав би насторожити тих, хто несе відповідальність за збереження громадського спокою.

Не зважаючи на свою маргінальність, Секта Догнала стала серйозним конфліктогенним чинником, а держава продовжує не звертати уваги на те, що іноземні громадяни, незважаючи на їх віддаленість на даний час від України, продовжують розпалювати конфлікти на ґрунті віросповідної нетерпимості. Доводиться робити єдиний можливий висновок: частині української держави вигідний міжрелігійний конфлікт у Галичині. Українська держава в такий спосіб стає співвідповідальною за усі можливі наслідки – але й ті, що вже є – діяльності догналівського псевдохристиянського угруповання. Ну, що ж…

Спроба дискредитації християнства через толерування сект гуруїстського типу, які продукують психічно хворих осіб, може дорого коштувати державі, яка таким займається. Здається, що після подій на Львівському пагорбі слави, при храмах УГКЦ, державне керівництво уже збагнуло шкідливість розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Не зле би було, якби воно збагнуло ще й шкідливість розпалювання ворожнечі міжрелігійної. Адже ж така ворожнеча є значно страшнішою, аніж міжнаціональна, і загрожує куди кривавішими наслідками, ніж міжетнічний чи міжнаціональний конфлікт. Поді на Балканах наприкінці ХХ століття показали, що конфлікт з релігійною конотацією призводить до жахливих наслідків.

Чи переможе здоровий глузд у нашій українській реальності? Можна хіба що сподіватися.

Адже ж і у такій благополучній країні, як Норвегія, перемога здорового глузду не обійшлася без трагічних наслідків. Терорист Андерс Берінг Брейвік, член масонського Ордену Тамплієрів, секти, яка також виявляє себе, як конфліктогенне сектантське угруповання гуруїстського характеру, пішов у свій кривавив похід проти марксизму та ісламу. Не розібравшись як слід у ситуації, деякі ЗМІ проголосили цього масонського адепта християнином-фундаменталістом. Майже те саме роблять і наші ЗМІ, коли догналівців називають греко-католиками та християнами. Паралелей між масонським ОТ і догналівцями, як соціологічними явищами, є багато. Що більше, якщо Брейвіка, ще можна проголосити масоном, який втратив чи то здоровий глузд, чи емоційну рівновагу, і вважати його злочин ексцесом, то у поведінці догналівців насильство не є ексцесом, а радше правилом.

Психічно неврівноважений гуру Ілля (Антонін Догнал) сам уже довів агресивність своїх устремлінь. Не хочеться навіть уявляти, чим може закінчитися, наприклад, його заклик до насильства, звернений до його зазомбованих зафанатілих послідовників. Заклики Догналового земляка Яна Гуса не залишилися не почутими. Вони зродили криваві гуситські війни, релігійні, які спустошили Чехію. Тому не слід легковажити і закликами новоявленного «пророка-патріарха», який уже викляв цілий світ (окрім РПЦ і ФСБ, майже усе вже є Догналом і компанією прокляте). Якщо один єдиний Брейвік накоїв такого лиха, то скільки більше лиха можна чекати від ескадрону зафанатілих догналіток у чорних одежах чи догналітів, озброєних замість кастетів хрестами?
Робімо правильні висновки.