В Україні з початком воєнного конфлікту, питання патріотичного виховання стало одним з найважливішим при складанні навчальних програм в середніх та вищих навчальних закладах, окрім цього, держава постійно ініціює проведення різноманітних заходів, лекцій, інтерактивів на базі місцевих та всеукраїнських органів виконавчої влади. Наше головне завдання – об'єднати та зміцнити молодь, а разом з нею – майбутнє українського народу.
Задля того, аби оцінити та вдосконалити стан процесу патріотичного виховання в Україні, пропоную порівняти його з процесами в інших країнах світу.
У США та Канаді панує підхід підтримки виключно добровільної діяльності молоді, без системної участі держави. Під патріотизмом у громадян США розуміється, насамперед, здійснення своїх конституційних прав та свобод, що дозволяє вільно виражати власну думку. Іншим проявом патріотизму, якому навчають американських дітей, є повага та любов до державної символіки та державного гімну, з якого починається кожен навчальний день школярів. Ще одним важливим проявом є повага та прихильність до воєнної служби, адже понад 80 % американців вважають, що служба в збройних силах – це високо престижно та патріотично.
В Японії ж навпаки, система морального та патріотичного виховання є нероздільною з освітою та врегулюванням на законодавчому рівні (оновлений закон про освіту 2006 року). Японці трактують патріотизм по-своєму, у них він проявляється у працелюбстві, милосерді та конфуціанських чеснотах, таких, як гуманність, обов’язок, доброзичливість, мудрість та щирість. Діти ще зі школи не цураються жодної роботи, поважають державу та органи влади, а також дуже шанують традиції. Наприклад, тут носять кімоно у будь-який час, а на вихідних деякі магазини пропонують знижки клієнтам, які завітали до них у національному вбранні.
Органи державного управління Китайської Народної Республіки приділяють дуже велику увагу вихованню патріотизму. У ст. 6 Закону Китаю “Про освіту”, прийнятому ще в 1995 р., зазначено, що держава виховує у молоді патріотизм, колективізм, знайомить з ідеями правової системи держави, національної оборони країни, принципом єдності нації. Міністерство освіти закликає до того, аби “патріотичне виховання” супроводжувало всі етапи навчання, включаючи вивчення історії, культурної спадщини, відвідування музеїв тощо. Також у школах введено 50 годин уроків патріотичного виховання на рік. На них зосереджено увагу на “побудові національної гармонії, ідентичності та єдності серед людей”, іспитів не передбачено.
Більшість країн Західної Європи також вбачають тісний зв'язок між освітою та вихованням патріотизму. Однак у результаті демократизації політичного життя та поглиблення інтеграційних процесів між країнами поняття патріотизму було дещо переоцінено, та його виховання було замінено формуванням громадянськості – нової якості особистості, що сприяє соціалізації молодих людей в умовах сучасного світу.
Методи та інструменти виховання патріотизму в різних країнах світу досить різняться один від одного та залежать від історичних передумов, рівня демократизму та впливу держави на ці процеси. Як на мене, українська молодь недоотримує саме теоретичних та практичних знань, над чим повинні працювати міністерство освіти та уряд. Що стосується любові, вдячності та поваги до України – ці почуття неможливо створити штучно. Українці – чи не єдина нація, в якої патріотизм передаються на генетичному рівні.