Президенти і Феміда

Чому справу про «полювання на Вовка» називають маркером судової реформи?

Завтра Вища рада правосуддя розгляне клопотання прокуратури про відсторонення голови Окружного адмінсуду Києва Павла Вовка, судді цього суду Ігоря Погрібніченка та судді Суворовського райсуду Одеси Івана Шепітки. Цей, здавалося б, ординарно-технічний епізод із життя суддівського самоврядування зараз у фокусі уваги медій та експертного співтовариства. Про це засідання говорять не інакше, аніж «тест на незалежність Вищої ради правосуддя від минулої влади» https://glavcom.ua/country/society/zmi-sprava-okruzhnogo-adminsudu-test-na-nezalezhnist-vishchoji-radi-pravosuddya-vid-minuloji-vladi-618964.html Звідки такий резонанс? Спробуємо розібратись.

А почалося все із перемоги Революції Гідности. Тоді, на хвилі реформаторської ейфорії держава Україна в особі президента Петра Порошенка поставила амбітну мету – докорінно оновити судову систему. Бо без ефективного і справедливого правосуддя до нас не йшли (та і не йдуть) інвестори й інновації, у нас не настає цивілізованого бізнес-середовища, нас оминають модернізаційні стратегічні проєкти та великий світовий капітал.

І все б нічого, якби досягнення шляхетної мети з реформування судочинства президент Порошенко не схотів поставити під особистий контроль. З позицій добрих намірів він, як Гарант Конституційного ладу, завзято прагнув особисто переконатись: а чи досить доброчесні та кваліфіковані фахівці працюють в судах України, що взялася «жити по-новому»? І з’ясувати це можливо, лише маючи «тісний контакт» з суддівським самоврядуванням. Отже цей «контакт» і встановили.

Тож сьогоднішні питання про впровадження судової реформи – це дійсно до Петра Порошенка. І щодо президентського «авторитетного впливу» на суддівське самоврядування – це до екс-президента теж.  «Диявол» тут ховається навіть не в деталях особистості екс-президента. Просто за нашої змішаної форми правління президент, який інституційно «над» гілками влади, і Феміда, що структурно «поза» законодавчою і виконавчою гілками – системно взаємно тяжіють. Дієво запобігти такому тяжінню у змішаних республіках можуть лише розвинені традиції політичної культури та високі особисті моральні якості – Гаранта Конституції і самих суддів. Тоді б ці «актори політичної системи» свідомо уникали будь-яких «нестатутних» взаємодій.

Якщо ж традиції політичної культури розвинені не досить – «маємо те, що маємо». Адже «під патронатом президента», суддівсько-самоврядна Вища рада правосуддя з її можливістю звільняти суддів із посад чи переводити «в провінцію», давати згоду на затримання/арешт судді, оцінювати професійні компетенції й рівень суддівської етики – може стати неабияким сервільно-репресивним інструментом!

І, кажучи відверто, при завершенні каденції президента Петра Порошенка про реформу судочинства ще дискутували, а от про авторитетний президентський вплив на правосуддя – вже навіть ні. І в якості «хрестоматійного» взірця такого впливу, якраз, завжди вказували саме на Окружний адмінсуд – завше лояльний до Банкової, прогнозований і сервілістський. Аж тут – квітневе «рішення-сюрприз» на користь Коломойського, а не держави, у справі націоналізації Приватбанку! А потім – рішення про незаконність підвищення тарифів на газ для населення, а також – справа Уляни Супрун! Як виявилося, Феміда України, попри всю «повагу до авторитетів», ще має деякий потенціал «неупокореності»!

Протестувати і, все ж «упокорити» цей зайвий сплеск суддівської окремішности і покликана «знаково-показова» справа про «плівки Вовка». Звичайно, відчувається, і кажуть, й пишуть, – що ця справа «шилася» нашвидкоруч. Не все законно й бездоганно з прослуховуванням, фактами і доказами, – але хто з нас безгрішний! Звичайно, усунути Вовка із професії цією, кажуть «мертвою» чи «мильно-бульбашною» справою не вдасться, але ж завдання так і не стоїть. Потрібно просто налякати, попсувати настрій, нагадати про «субординацію» й «поняття», зрештою – повернути «блудного Вовка» до орбіти тяжіння екс-президента. Так, зрозуміло, що пан Вовк вже тяжіє до нового, молодого президента – але не все так швидко відбувається у нашій судовій системі. Вона достатньо інерційна і має той цінний «запас часу», який ще знадобиться Порошенку перед тим, як українську реформу правосуддя «опанує» Зе-команда.

Петру Олексійовичу, який зараз дає покази у кількох резонансних справах і відчуває ризик опинитися вже у зміненому статусі у тому ж Окружному адмінсуді, цей суд потрібен прогнозованим, лояльним і партнерським! Ось і взялися екс-гарант з соратниками – Артемом Ситником і Сергієм Горбатюком за «бунтівних» суддів! І поки обраних «стрілочниками» суддів медійно «судять» (без жодного судового рішення), кожен із команди Порошенка ще доволі вдало відвертає увагу від власних репутаційно-правових проблем – Ситник як фігурант «американського розслідування», Горбатюк – як неефективний розслідувач справ Майдану. Ну і сам Петро Порошенко, який нині відбивається від підозр у зловживанні владою. І поки іде «полювання на Вовка», можуть спокійно працювати всі інші корумповані та одіозні судді, які тісно сервільно пов’язані з оточенням екс-президента, «дружні» та «корисні».

Коли зірок на політичному небосхилі «підсвітлюють» чи «гасять», це завше невипадково. Тож і невипадковий резонанс отримала ця ординарна справа Окружного адмінсуду у Вищій раді правосуддя. Так, справа дійсно «маркерна»: на її прикладі підглянемо, чи «реформована» з 2014 року Феміда усе ще підвладна президентам, чи вона вже здатна очищуватись та оновлюватись, спираючись на власне, «галузеве» самоврядування.