Про нову Військову доктрину або Чому бувалі завжди носять із собою власні граблі

Нова-стара Військова доктрина нового Президента

Короля робить його свита. І навіть якщо він не ас у якійсь сфері, мудрі радники завжди допоможуть ухвалити правильне рішення. А якщо немудрі? То, як писав Остап Вишня, якось то воно буде.

Отже, нова Військова доктрина нового Президента. Цікавий документ, та ще цікавіша була його презентація радником Зеленського з питань безпеки та оборони Іваном Апаршином в інтерв’ю програми «Вікна-новини» на СТБ:

«Ми забезпечимо об’єднане керівництво силами оборони відповідно до принципів і стандартів, прийнятих державами-членами НАТО».

Фразерство. Стара позиція. І вже зроблено багато кроків до впровадження таких стандартів, у тому числі організації навчань для офіцерів.

«Посаду начальника Генерального штабу буде відокремлено від посади Головнокомандувача Збройних сил. Плануванням оборони та стратегічним застосуванням Збройних сил займатиметься Генеральний штаб, формуванням і підготовкою військ і сил — командування видів Збройних сил та окремих родів військ, застосуванням військ і сил — об’єднаний оперативний штаб… Командири та органи управління тактичного й оперативного рівня отримають максимально можливу самостійність у прийнятті рішень щодо відсічі збройної агресії».

Неоднозначно. У розподілі посад начальника Генерального штабу та Головнокомандувача Збройних сил є ризик безвідповідальності. Одне господарство – один господар – одна відповідальність. «Максимально можлива самостійність у прийнятті рішень щодо відсічі збройної агресії» — голосна заява. Тут згадано події на початку війни, коли військовим було заборонено реагувати на провокації та прямий обстріл їхніх позицій. Тоді ж було упущено багато виграшних і вдалих моментів, які сьогодні могли б змінити відсоток окупованої території. Та все ж насторожує «максимально можлива».

«Ми забезпечимо залучення до керівництва армією бойових офіцерів, які дбають про життя солдата і здатні здобувати перемоги».

Фразерство. А зараз армією керують офіцери, які не здатні здобути перемоги чи їх не здобували? Боляче… Прочитавши це речення, зринають у споминах навіть не так десятки тих, хто отримав звання Героя України, як ті, хто готовий іти за своїм командиром у вогонь і в полум’я, бо вже показав себе, вже спас був життя, вже став другим батьком.

Щодо матеріальних змін:

«Більшість оборонних закупівель будуть переведені на електронні майданчики без можливості втручання у процес їх роботи. Ціна буде лише одним із критеріїв визначення переможця».

Ну, тут усі, хто не мав справи з електронними закупівлями, голосно зааплодують. Нарешті все буде ПРОЗОРО. Та ті, хто по «немилості долі» все ж зіштовхнувся з такими системами, знає, що це далеко не простий і не швидкий процес (який вимагає і компетентних кадрів, і сучасного програмного забезпечення), і, що найважливіше, куплене електронно не завжди виправдовує наші очікування. Виставлена система критеріїв оцінки товару може виявитися недостатньою, що не убезпечить ні від корупційних схем, ні від «невдалих» договорів...

«Ми створимо сучасну систему планування й управління оборонними фінансовими та матеріальними ресурсами, виходячи не з мінімально необхідної потреби на оборону, як робиться у нас сьогодні, а з нормативної потреби, як це робиться у провідних арміях світу… Контрактники отримуватимуть грошове забезпечення на рівні країн-членів НАТО, матимуть пріоритетне право вступу до навчальних закладів, безкоштовну освіту, медичне страхування тощо». Причому в інтерв’ю пан Апаршин назвав конкретні суми: боєць на передовій через 5 років отримуватиме понад тисячу євро, а полковник — 2,5 тисячі.

Раніше, під час виборчої кампанії, Зеленський говорив, що для того, аби припинилася війна на Донбасі, потрібно «просто перестати стріляти». Потім, перемагаючи в другому турі, він пообіцяв «креативні ідеї». Після остаточної перемоги спікер штабу Дмитро Разумков, говорячи про конкретні механізми щодо завершення війни, в ефірі телеканалу ICTV заявив: «Ніхто, на жаль, не має можливості закінчити війну завтра. Обіцяти це було неможливо й не можна».

Тепер же ми чуємо про передову через 5 років. Це, що значить – і через п’ять років буде фронт, передова, війна?.. Це обурює більше, ніж той ганебний приріст в 6 тис грн. Математика тут проста: 24 тис. грн (зараз) + 5 років = 30 тис. грн. Нагадаю, що такий приріст був за останній рік. Дообіцялись…

Коли ж запитали в Апаршина, а за рахунок чого, відповідь була «некреативна»:

«Ми позбавимо Збройні сили невластивих функцій. Військове майно, яке не використовується за призначенням, буде передане в управління центральних або місцевих органів влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном».

Питання: а хто вирішив, що все роздати буде правильно? У 2014-му у нас виникла потреба у дієздатній армії та адекватній їй підготовці, та виявилось, що і полігони «порізані», і залізна дорога військового призначення розібрана. До того часу теж думали, що не знадобиться…знадобилась. Виходить, що попередні п’ять років команда Полторака, яка через суди намагалася повернути продане за безцінь майно, проводила дурну роботу, адже наступні п’ять років усе знову так само «розбазарюватиметься».

Та й ще одна біда. Вилучені всі кошти підуть на спецрахунок, а заробітну плату військовим виділяють з основного фонду. То ж питання раціональності передачі військового майна лишається відкритим.

За даними опитувань фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, рівень довіри до армії з 2013 до 2019 року зріс із 21% до 61%. Цікаво, яка тенденція буде наступні п’ять років…