Отець Онуфрій молиться, а моя душа благає: Господи, подаруй нам мир!

19 марта 2019, 22:28
Журналист
0
28

Біля ікони Божої Матері Ігумені Манявської ієромонах читає молитву. Мене наповнює тиша та спокій – Олег Володарський

Молитва

О Пречиста Владичице Богородице, всечесна наша Мати, Ігуменя всіх православних обителей чернечого житія, у Святій Горі Афонській і по всій вселенній сущих! Прийми смиренне моління наше і принеси його до Всещедрого Бога нашого, нехай спасе душі наші Своєю благодаттю. Споглянь на нас милосердним Твоїм оком і Сама зверши в Господі наше спасіння, так, як без милості Спаса нашого і Твого святого клопотання за нас, не зможемо, окаянні, звершити своє спасіння, бо занедбали життя наше в суєтах мирських, а вже близько часи жнив Христових і день Страшного Суду наближається. Ми ж неприкаяні, у безодні гріховній потопаємо через нерозсудливість свою, по сказаному від святих отців, засновників ангельського життя у плоті, що останні монахи розгнузданістю житія свого уподібняться мирським людям, що і збувається нині, так, як останнє чернецтво наше плаває життям своїм в морі житейському, посеред великої бурі і негоди, і святі обителі наші в прасі перебувають, через гріхи наші, Всеправедний Господь наш Ісус Христос так благозволив, ми ж недостойні не маємо де голову прихилити.

О найсолодша наша Мати Ігуменя! Збери нас воєдино розсіяне стадо Христове і спаси православне, монашество останніх часів, і всіх православних християн сподоби райського житія з Ангелами і всіма святими у царстві Христа Бога нашого, Йому ж честь і слава, з Безначальним Його Отцем і Пресвятим Благим і Животворчим Духом на віки віків. Амінь! 

Мироточива ікона Божої Матері «Ігуменя Манявська». У 1652 році Скит, як і увесь край охопило «моровое поветре», страшна чума косила людей. Померло дуже багато монахів. У молитвах ченці ревно благали Господа про помилування. І ось 22 грудня ієромонахові Філарету з’явилася Пресвята Богородиця у багряній мантії, яка увійшла через святі врата (ворота) у монастир, і увійшовши до храму «Благовіщення Пресвятої Богородиці» і тут зупинившись, сказала: «Вже припиниться пошесть». 

Ієромонах Онуфрій. Хресто-Воздвиженський храм Манявського монастиря. Праворуч від алтаря, біля ікони Божої Матері Ігумені Манявської монах Онуфрій читає молитву. Ще одна святиня українського Афону – ікона, що мироточить.

Мене наповнює тиша та спокій. Ця молитва підіймає та несе не просто за межі храму, а за межі усвідомлення буття. Навпроти мене молодий священик, монах. І просто Українець з великим серцем. Впевнено, усвідомлено він читає молитву, а мої думки линуть над подіями останніх п’яти років, а душа благає: «Господи, подаруй нам мир!».

Згадую, як мій молодший син, будучи ще зовсім маленьким, під час трапези в Почаєвському монастирі, на яку ми завітали під час нашого візиту до цієї обителі, вигукнув, скуштувавши пісних страв:

– Тату, яка вбога їжа!

– Синку, ти правильно сказав – в Бога. Господь навчає нас, – відповів я йому тоді.

А зараз, через 15 років, він подорослішав і щоранку та щовечора говорить з Богом. 21 рік пішов на те, щоб навчити його відчувати Бога. Діти складно до цього йшли. Та коли я привчив себе до того, щоб любити їх, звертаючись до Всевишнього, то і вони почали спілкуватися зі мною через Бога.

Вже скоро мої діти будуть навчати своїх дітей. Я не буду нічого нав’язувати. Просто буду любити їх з мовчазною вірою. А вони, навчившись говорити з Отцем Небесним, коли-небудь розкажуть своїм дітям про те, що серед нас є Бог.

Як неймовірно добре, коли ти відаєш про таке майбутнє, коли Господь допомагає тобі обрати правильний шлях. Ти дихаєш на повні груди, розправляєш плечі і з любов’ю та силою дивишся на ікони і просиш благословення. 

Я набагато пізніше зрозумів, звідки прийшло відлуння цих думок під час молитви, котру читав Онуфрій, – така ж батьківська турбота митрополита Івано-Франківського і Галицького Іоасафа відчувається до кожного священнослужителя цієї обителі. Це батьківське виховання. Те генетичне та рідне, що було необхідне нам з давніх давен, а останні 100 років – життєво важливе. 

Монах Онуфрій не приховував свого хвилювання. Та, не зважаючи на це, про віру він говорив впевнено та усвідомлено. Во істину, школа віри. Школа сильної віри в Бога і Україну. В якийсь момент мені стало неймовірно соромно. Ми живемо там, в миру, серед метушні та байдужості сьогодення, а вони тут в молитві та тиші, де кожен день – часточка вічності. Різні світи, різні прагнення, такі різні цінності.

Нація – це тіло Христа. Це єдиний духовний егрегор, в якому є місце для милосердя, співчуття та любові. Монахи Манявського монастиря, цього українського Афону, моляться за усіх нас. А що робимо ми? Чи стане в кожного з нас духу подивитися в очі священику, котрий відрікся від мирського, щоб молитися за нас, і щиро покаятися?

Як ми зможемо дивитися в очі тим, хто повернувся з війни? А тим, хто заплатив за мир на нашій землі найдорожчим – життям власної дитини? Ми повинні це зуміти. Мусимо! Це наш священний обов’язок. Подивитися на ікону і пошепки промовити: «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ».

Герой програми Ієромонах Онуфрій

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.