З отцем Феогностом душа мовчала, а на серці було тепло і спокійно

28 февраля 2019, 10:30
Журналист
0
165

Священик заспокоював мене своєю любов’ю до Бога – Олег Володарський

О Пречиста Діво Маріє! Манявська Божа Матір, ти вибрала собі за Престол Скит Манявський – Український Афон, що з нього розливаєш струї благодаті на всю Україну, і я сподобився цієї благодаті, що міг стати перед твоєю Св. Іконою.

О Маріє, пресолодка Матір мого Ісуса, прошу тебе, уділи твоєму бідному слузі твоє материнське милосердя, а також твою повну насолоди любов.

Влий в моє серце хоч одну краплю твоєї ніжності, щоб я міг любити чистим серцем тебе, Мати, наймилішу від усіх матерів.

Вислухай мене, Мати, почуй мене, Маріє, на вколішках вітаю тебе, і прошу, і молю: не випускай мене ціле моє життя з твоєї святої опіки, благослови мою родину, благослови моє домівство, благослови моє село, благослови всіх, хто до твого Престола приходить.

Благослови і всю Україну, щоби всі тебе пізнали і цілим жаром серця полюбили. За те щиро обіцяю, що як лише зможу, знов поспішу перед твій Св. Престол.

Та й ще буду заохочувати всіх, щоби прибігали до твоєї Чудотворної Ікони і тебе славили по всі віки. Амінь!

«Ікону, на якій зображена Божа Матір з маленьким Ісусом на руках, також називають «Ізбавительницею». А її історія на теренах України досить коротка, хоча саму чудотворну ікону Пресвятої Богородиці Манявської намалювали на Афоні ще кілька століть тому – 1788 року.

Загалом історія її пов’язана з життям старця, схимонаха з Афону Мартиніана. Старець склав обітниці у час, коли почалося грецьке повстання (1822-го), тож отримав цей образ як знак благословення. На початку 1841 року старець вирушив у містечко Мавровони, жителі якого потерпали від нашестя сарани, яка нищила все на своєму шляху. Мартиніан взяв ікону Пресвятої Богородиці й покликав людей у поле. Понад пять тисяч городян вийшли зі старцем і стали молитись. Сарана раптом піднялась у повітря чорною хмарою, і птахи почали нищити шкідників.

У тому ж містечку Мавровони, як розповідають, Мартиніан молився біля ікони і прикладав її до померлого хлопця, який опісля воскрес. Звістка про це швидко розійшлася, і люди йшли до Пресвятої Богородиці за зціленням від різних недуг. Дуже багато чудес сталося тоді. Згодом Мартиніан оселився в пустелі біля моря, але Владичиця наказала йому йти служити людям.

Тож старець допоміг ще біснуватій жінці. Згодом від важкої хворі – одержимості біля ікони Матері Божої зцілялись усі, хто потребував допомоги Діви Марії.

Коли ж старець вирушив на святу гору Афон, то таки забрав із собою святиню, передавши її в монастир святого великомученика Пантелеймона, в якому поселився. А 1889 року архимандрит Макарій висловив бажання, щоб її передали в Новоафонський Симоно-Кананитський монастир, що в Абхазії.

І в Новоафонській обителі на Кавказі Цариця Неба через свою ікону робила дива. Люди зцілювалися від фізичних та духовних недуг. Та в XX столітті почалися гоніння духовенства, переслідування Церкви й руйнування храмів. Тоді вирішили рятувати образ Пресвятої Богородиці Манявської. Настоятель монастиря доручив ікону одному з ченців, який пообіцяв охороняти святиню навіть ціною власного життя.

Хранитель дотримав слова, а коли помирав, то взяв таку ж обітницю зі свого наступника – монаха, який заприсягнувся берегти образ. Впродовж 80 років ніхто нічого не знав про долю ікони, яка мала силу долати злих духів, була помічною при важких хворобах, зцілювала від одержимості та епілепсії. Хоча інколи монах-хранитель вдавався по допомогу до Божої Матері на чудотворній іконі. Так він випросив життя для малого хлопчика.

Якось уві сні зявилась ченцеві Пресвята Богородиця, яка наказувала передати ікону до українського Афону. Монах навіть не знав, де це місце, але згодом довідався, що українським Афоном називають Манявський Хрестовоздвиженський монастир. Уперше хранитель ікони побачив обитель у великих руїнах. Він вагався, чи може залишати чудотворну святиню в такому місці. Та 2003 року Пречиста Діва знову зявилась монахові й повторила своє веління.

На той час за старими кресленнями відбудували храм Воздвиження Чесного Хреста Скиту Манявського. Туди чернець передав чудотворний образ. І наприкінці червня 2003 року святиню з благословення архиєпископа Івано-Франківського й Галицького УПЦ КП Йоасафа винесли для всенародного поклоніння вірним. З того часу чудотворна ікона «Ізбавительниця» зберігається в древній Хрестовоздвиженській Манявській обителі, що зветься Українським Афоном.

Й донині Матір Божа через Пресвяту свою ікону творить дива. До цього образа люди линуть не лише з різних куточків України, але й з різних країн світу. Вони дістають зцілення. Відомо, що образ має силу позбавляти від одержимості злими духами та епілепсії, яку в народі називають падучою хворобою. У монастирі кажуть, що не документують випадків зцілення, проте знають, що вони стаються постійно.

За матеріалами https://www.cerkva.info/publications/navit-demony-yii-boiatsia

Ми завершили зйомки програми і я поросив благословення у настоятеля Манявського монастиря архімандрита Феогноста прикластися до ікони Манявської Божої Матері (Одігітрії). В храмі було тихо і безлюдно. Я став навколішки і почав молитися. Неймовірні відчуття! Серце ледве не вискакувало з грудей. Воно билося в тривозі за страхи і очікування майбутнього. Серце просило щастя. Звичайного людського щастя зі шматочком українського хліба на столі, чашкою молока, ароматом свіжозвареної кави…

Просило сонячних днів для моєї втомленої країни. І благало про такий довгоочікуваний і необхідний нам МИР. Я стояв на колінах і просив за тих, хто в холодних засніжених окопах, просив Царства Небесного душам загиблих захисників України, просив допомоги і захисту переселенцям, полоненим, нужденним, стражденним.

Дякував за все те, що даровано Господом, а найбільше я був вдячний за той шлях, із усіма його винагородами та випробуваннями, котрий привів мене до цього Храму, до цієї святині. Мені здається, що саме в той момент я остаточно усвідомив, що все, що я зробив, пережив до цього часу було не даремно. Я довіку буду вдячний Богу за це усвідомлення.

Мені говорять, що це просто казка… Раніше сперечався, намагався щось доводити, зараз лише посміхаюся і відповідаю: «Так! Але я неймовірно люблю цю казку і вірую в неї».

Мені досі здається, що то був сон. Ікона, молитва, безлюдний храм… Попри всі намагання я не зможу в повній мірі передати свої відчуття словами. Єдине, що знаю напевно – це треба відчути на собі. Кожному.

Білим по білому. В чорному монаршому одязі. Отець Феогност. Монах, який сміється. Веселий. Життєрадісний.

Кремлівська церква давно перетворила релігію на пропагандистську машину, що навчає рабству та стражданням. Тому для мене є надзвичайною втіхою, розмовляючи з такими священиками, вкотре переконуватися, що в моїй рідній українській церкві Бог – це ЛЮБОВ.

Там, в Манявському монастирі, в спокійній і довірительній бесіді, під затишний тріск розпаленого каміну, мені випало щастя чути високий та чистий тембр душі українського монаха. Він рішуче відкинув все мирське та метушливе. Навіть не став пробувати. Бабуся його повністю підтримала. Матері довго не наважувався розповісти.

Мені здається, я почув, про що мовчить його душа. Ми продовжували «Сповідь», а мені спало на думку, що ми молимося не тому, що хочемо бути хорошими, а для того, щоб не чинити зла.

Кожна людина, кожна душа, з якою знімається програма залишає в ній свій, особливий, унікальний слід. Іноді втомлюєшся. Інколи, навпаки, заряджаєшся енергією.

З отцем Феогностом… душа мовчала, а на серці було тепло і спокійно. Він заспокоював мене своєю любов’ю до Бога. Кудись поділися образи та злість, щезла імпульсивність та квапливість, забулася радикалізованість… Він хоче Бога. Його життєве усвідомлення – жити, молитися на цій святій землі, в цій святій обителі. Він цьому радий.

Ми говорили, а в мене перед очима промайнуло все побачене та відчуте за час перебування в Монастирі. Згадалася вечеря напередодні – пісна їжа, спокійні обличчя монахів, і настоятель, поряд з братією – скромний та стриманий. На рівні з усіма. І на вранішній молитві о шостій ранку. І у спілкуванні. За кожною зйомкою спостерігали мудрі і добрі очі…

Він не став жити в миру. Він прагне до Бога всім своїм єством. Монахи Моляться за усіх нас. Не забувайте про це. Вклоніться йому вслід. Посміхніться. Він один молиться за мільйони українців, відрікшись від мирських благ.

Мені чомусь здавалося, що на такому шляху тебе чекає страх та самотність. Але несподівано усвідомив, що помилявся. Вони живуть в неймовірній благодаті Божій. Ми тонемо в метушні та сірості буденності, самі не помічаючи того, що стаємо меншими та непомітнішими.

Обитель, в якій живе та служить архімандрит Феогност – це свята реліквія української землі. Це місце не схоже на жодне з тих, де мені доводилося бувати. Тут зовсім інше усвідомлення того, що ми звикли називати «життям».

Нічний Київ. Далекі ледь помітні зорі неможливо порівняти з яскравими діамантами над куполами Манявського монастиря. Там здається, що зірки зовсім поруч, що ще трохи і до них можна буде дістати, доторкнутися. Столиця втомлює невпинним рухом, глушить цілодобовим шумом, засліплює фарами машин, світлом вивісок, вітрин, ліхтарів…

Саме тому подумки я так часто повертаюся дзвінкої тиші Маняви, до палаючої свічки під іконою Божої Матері Одігітрії. Там живуть тиша та спокій, там зцілюються втомлені, виснажені буденністю душі, там оживають серця.

«Ви будете спасенні, діти мої, лише не забувайте Господа нашого Ісуса Христа…» Це не просто моя казка, це моя ВІРА. Це не про страх та страждання, це про тиху, світлу радість, про затишний спокій та щиру посмішку в очах… Сила приходить, коли оживає ВІРА.

Я обов’язково ще не раз навідаюся туди, під куполи святої обителі. Боже, бережи Україну!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Феогност Бодоряк

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: События в Украине
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.