Майдан: пять років потому

За п’ять років, що минули від найжорстокіших днів Майдану, змінилось багато чого – і водночас лишилось незмінним.

За п’ять років, що минули від найжорстокіших днів Майдану, змінилось багато чого – і водночас лишилось незмінним.

Передусім незмінним лишився принцип розподілу сил в суспільстві. Майдан, як і будь-які серйозні державні зрушення, здійснився силою буквально кількох мільйонів. Але річ в тім, що 30 мільйонів виборців лишились тими самими, що й до Майдану.

Революційні, докорінні зміни просто неможливі в демократичних державах – бо інертних виборців завжди на порядок більше за пасіонаріїв. І що би не зрушили революціонери – все стає на свої місця волею десятків мільйонів пересічних громадян з правом голосу. Котрі так само готові цей голос продавати. Котрі ніколи не відмовляться давати й брати хабарі – бо це спрощує їм життя. Котрі так само підтримуватимуть олігархів і їхніх маріонеток у їхньому прагненні влади.

Тому в демократичних суспільствах завжди лишається дуже високою ймовірність реваншу – наскільки би масштабною не була революція. Тільки диктатура має ресурс для закріплення тотальних змін, для повного кадрового оновлення всієї структури управління державою. Тільки диктатура спроможна забезпечити часовий люфт для проникнення змін в освіту, культуру, щоденне життя кожного.

В Україні ж ніхто не зачіпав принципи виборної демократії і всезагального права голосу. Тому настільки ризикованими будуть цьогорічні вибори – і президентські, і парламентські.

Бо, як не абсурдно це звучить, однак послідовність саме така: «Революція гідності зумовила серйозні політичні зрушення – щоби 5 мільйонів виборців на шостому році війни могли врешті проголосувати за коміка Зеленського».