У даній публікації умисно не наводяться результати соціологічних досліджень, оскільки вимірів, яким можна довіряти, на даний час не існує.
Кожна політична сила намагається маніпулювати даним питанням з метою отримання дивідендів.
Очевидним є те, що з часу окупації Криму та Донбасу російськими військами, кількість прихильників української (читай – противників російської) православної церкви значно зросла. І якщо раніше відмова московського попа відспівувати дитину, охрещену в храмі Київського патріархату сприймали як прикре непорозуміння, і така новина за кілька днів губилася в інформаційному просторі, то сьогодні це викликає справжню бурю гніву та всенародне обговорення. І людей, які намагаються виправдати небажання священників проводити релігійні обряди стосовно представників іншого патріархату, стає з кожним днем все менше. Ба, більше! Юлія Тимошенко, відома своїми проросійськими газовими угодами і істеричною забороною збройного захисту АР Крим, відчула куди віє вітер і поспішила приписати собі боротьбу за українську автокефальну церкву.
То хто ж в Україні проти об’єднання церкви?
По-перше, вище духовенство московського патріархату. Перерозподіл грошових потоків, який неминуче спричинить зміна церковних ієрархів, відчує на собі поціновувач німецького автопрому Митрополит Павло (Лебідь), намісник Успенської Києво-Печерської лаври, а також подібні йому прихильники «золотого тєльца». Очевидно, що найбільш одіозні «батюшки-МП», які прославилися проросійською риторикою та благословеннями терористичних військ на Донбасі, трохи згодом вимушені будуть змінити затишні лаврські келії та золоті унітази на воркутинський туалет «тіпу сортір» з діркою в підлозі.
Тимошенко, Медведчук, Рабінович і компанія. Ці не вельми шановні (особиста оцінка) «папєрєднікі», попри навіть показну напередодні виборів підтримку об’єднання суспільства навколо дійсно української церкви, насправді мріють очолити Малоросійську Губернію Російської Імперії, а отже фактично нічого дійсно українського вони не підтримують. Ні мови, ні церкви, ні законопроектів за реформи/оборону/євроатлантичну інтеграцію.
Окупанти. Звичайно, що окупанти в АР Крим та на Донбасі та їх посіпаки не визнають і не підтримують українську церкву. Але це тимчасово, до визволення вказаних територій, після чого кожен бажаючий зможе підтримувати РПЦ в екзилі – благо, Сибір з легкістю вмістить усіх шанувальників «Русского міра».
Найбільша група – церковні бабки. Батюшка сказав, що УПЦ КП неканонічна і розкольницька, отже вони усі йдуть на хресну ходу проти автокефалії. Одне радує: щойно батюшка перейде до помісної церкви (треба ж за щось жити) і скаже що розкольниками є насправді РПЦ, бабки з таким же завзяттям будуть бити поклони на службі в новій церкві.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.