Переплетені шляхи дивовижних людей

За останні кілька місяців незвичайних історій про прийняття дітей у родини я чула особливо багато.

Диво є в моєму житті. Одне з його проявів – це надзвичайні люди навколо. Люди, які роблять дивовижні справи, стверджуючи: «У цьому нема нічого героїчного». Так, для них добрі діла – не героїзм, а нормально й буденно, це природньо.

За останні кілька місяців незвичайних історій про прийняття дітей у родини я чула особливо багато.

На початку року познайомилася з жінкою, яка разом із чоловіком узяла під опіку дівчинку, чия анкета була на порталі «Сирітству – ні!». Дитина з інвалідністю, тяжкими діагнозами, але за цей час разом вони досягли значного прогресу. Нещодавно знову ж таки на порталі жінка побачила ще одну дівчинку, яку вже народила серцем, хоч ніколи навіть не бачила її наживо. Ця дитина теж обмежена в пересуванні й потребує особливого догляду, але вона обов’язково подарує любов і щастя своїй новій родині. Уже скоро вони мають зустрітися, і я тримаю кулачки за них, щоб дівчинка якомога швидше опинилася вдома.

Друга історія про усиновлення трьох братиків теж вразила. Молоде подружжя звернуло увагу на фото дворічного хлопчика. Коли відкрили його анкету, побачили, що він має ще двох братиків. Трохи подумавши й зваживши власні сили, вирішили: будуть усиновлювати. Наприкінці жовтня діти будуть уже вдома.

Пам’ятаю, як спеціалісти служби у справах дітей просили написати окрему коротку історію про цих хлопчиків, щоб привернути увагу до них. І вийшло! Діти скоро будуть у сім’ї. Хіба не диво?

Власне, кожна історія про дитину, прийняту в родину, дивовижна. Адже це історія про змінену долю, про шанс на щасливе майбутнє, про розширення родового дерева, про любов і прийняття, про труднощі й винагороду, про просте людське щастя.

І в момент, коли я чую, що дитина, анкета якої була на порталі «Сирітству – ні!», знаходить тата й маму, думаю: «Як добре, що її фото потрапило на сайт». У таку мить подумки дякую спеціалістам служб у справах дітей обласних державних адміністрації та Служби у справах дітей та сім’ї Київської міської державної адміністрації, які надіслали інформацію про неї для розміщення на порталі. Адже саме там дитину побачили. А якби анкети не було на сайті? Якби шляхи батьків і дитини не перетнулися? Склалося б якось по-іншому, але точно не так, як щасливо склалося.

Найбільша мрія спеціалістів програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова – аби всі діти, чиї анкети є в базі порталу, знайшли свої родини. А поки є хлопчики й дівчатка, яким потрібен захист, любов і турбота тата й мами, ми будемо й надалі розповідати про них, поширювати їхні фото в соціальній мережі Facebook для того, щоб їх побачили майбутні батьки.

Дякую всім, хто докладає зусиль до того, аби життєві шляхи батьків і дітей переплелися. Це так важливо!