Права як фікція для правоохоронців

Ще в давнину вважали, що краще не покарати 10 винних, ніж покарати одного невинного. А в наш час українські правоохоронці діють за принципом навпаки: краще посадити 10 невинних, ніж відпустити одного

Нещодавно була оприлюднена статистика, згідно з якою упродовж 2017 року суди виправдали понад 430 осіб за кримінальними провадженнями Генеральної прокуратури, Служби безпеки України, Національної поліції та їхніх регіональних підрозділів, при цьому 81 особа незаконно утримувалась під вартою. Фактично незаконно на стадії досудового розслідування було затримано без дозволу суду як мінімум 5 тисяч людей, яким потім суд обрав запобіжні заходи не пов’язані з триманням під вартою. Це пряме порушення права на свободу та особисту недоторканність.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував факт порушення прав людини слідчими суддями в Україні.  Наприклад, справа «Ігнатов проти України», де заявника було затримано за підозрою у викраденні автомобіля. Слідчий суддя обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обґрунтовуючи це тим, що заявник підозрювався у вчинення тяжкого злочину, є безробітним, не має постійного місця проживання в конкретному регіоні, не проживає за місцем офіційної реєстрації і може переховуватись від слідства та суду, а також перешкоджати слідству та суду. Суддя не вказав у чому полягають конкретні ризики обрання іншого запобіжного заходу. Такі рішення досить часто зустрічаю і я в своїй практиці, і мої колеги адвокати.

Тримання під вартою є винятковим та найсуворішим запобіжним заходом, обирати його потрібно виважено, а не тому що слідчому чи прокурору так краще, і лише у тому випадку, якщо більш м’які заходи не зможуть запобігти ризикам, зазначеним у ст. 177 КПК України. Обираючи цей запобіжний захід необґрунтовано, слідчий суддя прямо порушує статтю 29 Конституції України, у якій йдеться про те, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Доречно буде згадати Дмитра Леонова, підозрюваного у справі відомого миколаївського бізнесмена Михайла Тітова. Слідчим, прокурорам та суду неодноразово стороною захисту повідомлялося про його погане самопочуття, про необхідність надання йому медичної допомоги в спеціалізованих лікувальних закладах, але необхідна медична допомога не була надана, запобіжний захід – тримання під вартою, не змінили. Вони, мабуть, не чули про статтю 49 Конституції України.

Надалі Дмитро Леонов помер у Миколаївському слідчому ізоляторі. А йому було всього 36 років. Сиротами залишилися двоє дітей.

Про цей кричущий випадок писало багато засобів масової інформації, але слідчі, прокурори і судді так і залишилися непокараними.

http://person.org.ua/smert-u-mikola%D1%97vskomu-sizo-nagorodi-prokuroram-godinniki-ta-kvartiri/

Є і інші зафіксовані порушення в роботі правоохоронців. Для прикладу, стаття 31 Конституції України гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Печерським районним судом м. Києва було засуджено чотирьох колишніх працівників органів внутрішніх справ за те, що вони організували незаконне прослуховування громадянина заради матеріальної винагороди. Цей факт опосередковано свідчить про те, що періодично такі випадки трапляються – якщо є можливість, ну звісно, чому б не скористатися ? Доказом цього твердження є наявність в інтернеті телефонних розмов публічних та впливових осіб, дозволу на запис яких ніким не було надано. Такі випадки можуть бути не лише заради фінансової винагороди, а щоб отримати додаткову інформацію при розслідуванні кримінального провадження, але без дозволу суду, або подати до суду документи з неправдивими даними для його отримання тощо.

Мабуть, не варто й починати говорити про порушення прав під час допиту, а саме здійснення фізичного насильства з метою змусити прийняти сторону правоохоронців. Лише присутність адвоката може мінімізувати такий тиск, але як бачимо, бажаючи отримати покази правоохоронці кидаються навіть на адвокатів і ми спостерігаємо факти побиття адвокатів саме представниками правоохоронної системи.

Так, можливо чинне законодавство не ідеальне – існують колізії, варіанти вибору щодо певних  термінів, наприклад, тримання під вартою, але якщо адекватно оцінювати ситуацію і дійсно працювати, а не відкладати «на потім», можна, принаймні, дійти до гуманного ставлення.

Якось ніхто не задумується, що це ж не просто порушення чинного законодавства, це ж не просто звинувачення у професійній незрілості. За цими порушеннями стоять долі і життя людей! Поламані долі! Наведена статистика – це не сухі цифри, це навіть не кількість людей, а кількість змінених світоглядів, характерів і нереалізованих можливостей.

Важливо подивитися на всі ці факти ще під одним ракурсом. Усі вище вказані дії потребують фінансування – а це неабиякі кошти. Тобто, витрачаються колосальні державні гроші фактично ні нащо, бо, врешті-решт, ситуація не змінюється. Кожна історія фінішує на старті, але із значними фінансовими витратами.  Усе б нічого, але ці ігри оплачуємо ми!