Парадокс безробіття, або ми шукаємо працівників

Модель вітчизняного ринку праці може і повинна будуватись з урахуванням закордонного досвіду

Рівень економічно активного населення в Україні стрімко скорочується. За даними Державної служби статистики з 2010 по 2017 рік це скорочення склало майже 3 мільйони чоловік (з 20,9 мільйонів до 17,9)! Хотілося б нагадати, що до економічно активного населення відносяться особи у віці від 15 до 70 років. Та чи багато компаній захочуть приймати на роботу економічно активних в таких вікових параметрах, як 15–18 років або 60–70 років? При цьому рівень безробіття вище 9% (в тому числі серед осіб у віці 25–29 років – 11,7%, а серед молоді до 25 років – 23,0%).

Чисельність безробітних, відповідно, 1,7 мільйона чоловік. При цьому, мали статус безробітного – 662,6 тисяч осіб. Питання, – а більше мільйона безробітних, чим займаються без цього статусу? Втім, це проблема самих безробітних, так? Держава на виплатах по безробіттю заощаджує.

Державна служба зайнятості України радісно повідомляє, що завдяки зростанню числа вакансій і скороченню кількості зареєстрованих безробітних (нюанс: кількість безробітних збільшилася, а кількість зареєстрованих зменшилася), істотно знизився дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку праці. Станом на 1 травня 2018 року на одне вільне робоче місце претендувало 6 безробітних (станом на відповідну дату 2017 року – 11 осіб).

Здавалося б, при такій армії безробітних нашим вітчизняним роботодавцям можна не хвилюватися, навіть, незважаючи на стрімке скорочення економічно активного населення, –робочих рук валом. Будуть  вибирати не з одинадцяти чоловік, а з шести. Не страшно, так?

Однак не зовсім так.

Тут виникає ще один парадокс українського ринку праці, – безробітних багато, а на роботу прийняти нікого! Як так?

Ось цікаві дані від аналітиків, які працюють на популярному сайті підбору персоналу та пошуку роботи – Rabota. ua. Вони представляють аналіз структури вакансії/резюме. Так, відкриті вакансії інженери, технологи перевищують кількість отриманих на них резюме в 1,71 рази, на вакансії будівництво, архітектура – в 1,67 рази, на вакансії продаж, клієнт-менеджер – в 1,43 рази. А на вакансії HR-фахівці, маркетинг, реклама, агробізнес, робочі спеціальності –в 2 рази! Іншими словами, на 2 відкриті роботодавцями вакансії за вказаним напрямком приходить тільки 1 резюме (але ж воно ще має і відповідати вимогам, чи не так?).

Парадокс, – армія безробітних є, а фахівців немає! (Низький уклін нашій вітчизняній системі освіти!). До речі, до всієї цієї принади слід додати і проблему трудової міграції з України. З огляду на дані департаменту з економічних і соціальних питань Організації Об’єднаних Націй в середньому близько 50 осіб на добу залишає назавжди межі нашої Батьківщини. Додайте до цього тих, хто виїжджає за кордон тимчасово, на заробітки. За інформацією завідуючого відділом міграційних досліджень Інституту демографії та соціальних досліджень Олексія Позняка за період з 2014 до 2016 року трудова міграція українців зросла на 15%. Це, – після Майдану. Як будуть розвиватися події при реальному введенні в дію безвізу? Питання, схоже, має сумну відповідь.

Що все це означає для роботодавця? Самий жах, це коли і гроші є, і виробничі площі та потужності, обладнання, техніка і т.д., а працювати нікому.

Наразі маємо чимало вакансій, які не заповнені не через нестачу відповідних фахівців, а тому, що люди не хочуть працювати за мінімальну зарплату (може, вони щось на додачу й отримуватимуть у конвертах, але де тоді візьметься достойна пенсія?). Щоправда, сьогодні в базі даних переважно вакансії з оплатою на 20% вищою від мінімальної, — але хіба це можна назвати достойними заробітками? З іншого боку, якби податки в нашій державі були цивілізованішими, то й роботодавці поводилися по-іншому, в них не було б потреби щось приховувати від держави.

Модель вітчизняного ринку праці може і повинна будуватись з урахуванням закордонного досвіду. Однак його застосування потребує коректності та здорового глузду. Крім того, досвід зарубіжних країн показує, що ще жодній країні не вдалося цілком розв’язати всі наявні проблеми сфери ринку праці лише одним методом.

Тому, при формуванні вітчизняної моделі ринку праці необхідно враховувати особливості моделей ринку праці, що існують у світовій практиці, соціально-трудові традиції та психологічні національні особливості вітчизняних працівників, початкові соціально-економічні умови формування ринку праці.

Особисто, як роботодавець, стикаючись з відбором кадрів, хочу відмітити низький рівень підготовки випускників ВНЗ, надвисокі бажання зарплати, які не відповідають ані рівню знань, ні кваліфікації, небажання розвиватись, невмотивованість, відсутність життєвих пріоритетів, низький рівень відповідальності, тощо.

Звичайно, не всі, але досить значна кількість. Тож це спільне питання роботодавців і працівників. Має бути симбіоз у відносинах у відносинах, а не «я хочу отримувати зарплату за те, що  я ходжу на роботу (чи сиджу на роботі)»