5 міфів щодо усиновлення

Сьогодні хочеться поговорити про найпоширеніші міфи щодо усиновлення.

За час роботи в програмі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова мені доводилося стикатися з великою кількістю міфів щодо усиновлення. Щоденно читаючи коментарі в соціальних мережах, думаю про те, що хтось може вірити в них і поширювати серед друзів та знайомих. Тож сьогодні хочеться поговорити про найпоширеніші міфи.

Міф 1. Зібрати документи, необхідні для усиновлення, нереально.

Якби це було правдою, ми б не могли констатувати факт: 9044 дітей, чиї анкети були на порталі «Сирітству – ні!», знайшли свої нові родини. Якщо оцінити об’єктивно, нічого «страшного» в необхідному пакеті документів немає. Як показує практика, за місяць зібрати їх цілком реально. Найдовше треба чекати довідку про наявність чи відсутність судимості, видану територіальним центром з надання сервісних послуг МВС, та медичні аналізи. Тому раджу починати збір документів саме з цих довідок. Потенційні усиновителі мають розуміти, що виховання дитини – значно складніший процес, ніж спілкування з чиновниками. Тож, приймаючи це рішення, варто бути готовими долати перешкоди, але не треба налаштовуватися на них.

Міф 2. Здорових дітей в інтернатних закладах немає.

Звичайно, абсолютно здорової дитини без жодного діагнозу в інтернатному закладі ви не знайдете. Практично всі діти мають педагогічну занедбаність, яка корегується часом, любов’ю батьків та їхніми силами, прикладеними до усунення цієї занедбаності. Різноманітні неврози також із часом зникають.

Можливо, у дитини буде ряд незрозумілих діагнозів, які звучать страшно. Тож кандидати в усиновлювачі повинні пам’ятати, що вони мають законне право провести додаткове медичне обстеження дитини в державному або комунальному закладі охорони здоров’я, можуть проконсультуватися щодо діагнозів з незалежними спеціалістами.

Колись мені довелося почути дивовижну історію про те, як дитина зі страшною травмою голови, отриманою під час народження, була усиновлена. Так, перед цим її майбутні батьки вагалися й довго не наважувалися прийняти таке важливе рішення, але послухали своє серце. Зараз дівчинка ходить уже в школу й вчиться на «відмінно». Головний лікар будинку дитини, у якому була ця манюня, також називає це дивом.

Проте потенційні батьки мають усвідомлювати, на що вони йдуть, і тверезо оцінювати свої моральні, фізичні та фінансові ресурси.

Міф 3. Біологічні батьки дитини відберуть її.

Якщо усиновлення відбувалося без порушень, якщо суд прийняв рішення, яке не було ніким оскаржене проти 30 днів, ніхто не відбере усиновлену вами дитину, якщо ви, звичайно, виховуватимете її, як належить. Навіть якщо згодом біологічні батьки звернуться в службу у справах дітей з проханням надати інформацію про місце перебування дитини, спеціалісти служби не мають права розкривати її, оскільки існує таке поняття, як таємниця усиновлення.

До речі, іноді батьки не хочуть розповідати дитині правду про її походження. Психологи впевнені, що приховувати цього не можна. Варто просто підібрати правильні слова, щоб пояснити сину чи доньці, як відбулася їхня зустріч.

Міф 4. Процес адаптації дитини, яка ніколи не жила в сім’ї, проходитиме легше.

Цю думку також можна нерідко почути від потенційних батьків. Але спеціалісти стверджують зовсім протилежне. Присутність значимого дорослого в найперші дні, місяці життя дитини відіграє дуже важливу роль у формуванні в неї прив’язаності, у формуванні її особистості. Якщо малюк жив у родині, де його любили й хоча б якось про нього піклувалися спочатку, то він травмований менше, ніж той, який був покинутий відразу ж після народження. Краще адаптуватиметься в сім’ї та дитина, яка втратила біологічну родину не відразу.

Міф 5. Дитина має бути вдячною, що її усиновили.

Якщо ви прийняли рішення про усиновлення, усвідомте, що воно виключно ваше. Ви несете повну відповідальність за нього. А прийнята дитина, так само, як і біологічна, нічого вам не винна. Мені доводилося чути нарікання від батьків на те, що дитина невдячна. Але вдячності треба вчити. Якщо ви тільки дорікаєте їй, це викликає лише агресію. Вдячність прийде не зразу, через кілька років, а може, через кілька десятиліть. Але її не треба вимагати. Спочатку дайте, а потім отримаєте.

Якщо ви хочете усиновити дитину, але вагаєтеся, поспілкуйтеся краще з тими людьми, які мають багатий практичний досвід у вихованні діток з інтернатних закладів. Зараз знайти їхні контакти неважко. Наприклад, у соціальних мережах вони радо поділяться своїми історіями, а також на форумі порталу «Сирітству – ні!». І згодом ви самі переконаєтеся, що є правдою про усиновлення, а що – міфом.