Вимушені переселенці: вчора, сьогодні, завтра.

Людина, яка живе в орендованому житлі, обмежена у своїх стратегіях та діях, бо не знає, де вона опиниться завтра.

Серед усієї безлічі економічних, політичних, військових проблем, які змушена розв'язувати Україна, особливе місце посідають проблеми тих людей, які не з власної волі змушені були залишити свої домівки, часто зруйновані й розорені, залишити таку-сяку роботу, що забезпечує нехай мінімальний, але стабільний рівень життя, і виїхати в нікуди. Навіть ті, хто має родичів і знайомих, спроможних і готових допомогти, не можуть розраховувати на нескінченно тривалу підтримку. Так чи інакше, треба вирішувати проблеми житла, працевлаштування, садочка або школи для дітей, лікування для хворих і старих. І найголовніше — більшість не має уявлення про своє майбутнє.

На першому місці у переліку проблем – це житло. До моменту переселення мало хто замислювався, як працює ринок оренди житла в Україні. Значна частина «квартирного бізнесу» має позалегальний характер. Винаймати житло за офіційним договором досить дорого, а тіньовий ринок пов'язаний з ризиками для обох сторін – орендаря, якого в будь-який момент можуть виселити, та орендодавця, якому можуть пошкодити помешкання. Ніхто не застрахований від втрат. Деякі орендодавці не хотіли здавати житло переселенцям не стільки через стереотип про Донецьк, скільки через можливу неплатоспроможність. Ті, для яких  оренда житла є основним заробітком, очевидно, не хочуть і не хотіли мати проблем з оплатою. Острахи через «донецьку прописку» виникали на ринку житла з низькою та середньою ціною. Там, де йшлося про дороге житло, питання прописки не виникало взагалі.

Людина, яка живе в орендованому житлі, обмежена у своїх стратегіях та діях, бо не знає, де вона опиниться завтра. Кожен переїзд – це проблема, якщо ти купляєш майно. Люди не можуть облаштувати житло так, як хочуть, бояться завести домашніх тварин, бо це може погіршити їх статус на ринку оренди житла. У 2017 році при опитуванні переселенців майже всі з опитуваних підтвердили наявність не менше 3-4 переїздів через невлаштованість.

Переселенці не чекають «подарунків» від держави, але наголошують, що за ці чотири роки  за умов наявності в державі, наприклад, пільгового кредитування, вже б могли вкладати гроші у придбання власного житла. Лише зараз з’явилися перші зрушення в цьому напрямку, однак на ділі поки що йдеться про одиниці на фоні мільйонів потребуючих цього людей.

Частина переселенців здебільшого не можуть дозволити собі оренду житла, тому користуються послугами модульних містечок чи інших форм дешевого поселення, наприклад, в колишніх гуртожитках, занедбаних санаторіях. Звісно мова йде не про всіх. Деяким вдається орендувати гарну квартиру, деяким - навіть купити житло. Та чи означає це, що їм легше? Не думаю.

Ситуація з масовим переселенням є викликом не тільки для переселенців, але і для спільноти, яка приймає їх. Упереджене ставлення до російськомовних приїжджих, які, на думку недолугих, не поважають і не цінують культурних звичаїв, міни в кишенях, неплатоспроможність, бандитизм – це не всі стереотипи, через які проходить кожен переселенець. Спочатку ці міфи були елементом інформаційної війни, аби ще більше роз’єднати українське суспільство. Особливо змінюється уявлення про переселенців через прямий контакт, безпосереднє спілкування. Коли немає такого досвіду міжособистісного спілкування, людей легко обманути, навішати ярлики і змусити повірити у міфи.