Довіряти чи ні: на які ЗМІ краще не звертати уваги?

Глядачі деяких ЗМІ можуть їм довіряти чи не довіряти, але чинять точно так, як накидають «рупори ФСБ в Україні».

КМІС у лютому провів дослідження щодо ситуації з адекватністю поінформованості громадян в ключових питаннях функціонування держави.

Дослідження більш ніж актуальне при вступі до передвиборчого року (бо серед іншого коригуватиме розцінки на офіційну та неофіційну політичну рекламу в різних ЗМІ). І результати небезпечні.

Так, дослідження показало, що мінімум 3/4 тих, хто дивиться NewsOne (а він посів 8-ме місце по популярності), довіряють тією чи іншою мірою саме його потрактуванням щодо російсько-української війни. "Інтер" дивляться близько половини телеглядачів, і приблизно чверть сказала, що довіряє його інформації.

Але насправді цифри "довіри" несуть майже нульове практичне навантаження. Політтехнологам і ідеологам не важливо, чи є свідома довіра до їхніх меседжів у споживача інформації. З довірою чи без неї, але підбір новин і їх подання, вибір коментаторів і експертів напряму формує цілком певне сприйняття подій і персоналій. І це спрацює під час виборів незалежно від свідомої "довіри до джерела інформації".

Це поза тим, що існують об'єктивні нівелюючі чинники, відомі і соціологам, і психологам:
- люди не відповідають чесно, щоби здаватись кращими і розумнішими хоча би перед собою;
- люди декларують демонстративну недовіру до політиків і ЗМІ - знов ж таки, щоби підбудувати своє его тезою "я їх всіх наскрізь бачу".

А на практиці електоральна і соціальна поведінка людей повністю відповідає установкам, отриманим людьми від ЗМІ і політиків, котрим кожен виборець голосно "не довіряє".

Саме цей ефект і має спонукати до жорсткого фільтрування доступу до української телеаудиторії: якщо телеканал має змогу доносити до глядачів певну позицію, це вже формує певні колаборантські настрої в суспільстві, як би хто не казав про свою «недовіру до цього ЗМІ». Те саме стосується формату подачі інформації і наповненню ефірної сітки «Інтера», «1+1»... Під приводом «доступу до всіх точок зору» надаються канали пропаганди представникам терористів і держави-агресора. І ця пропаганда не може не впливати на електоральну поведінку глядача: він підсвідомо буде більше схильний або не прийти на вибори, або проголосувати за прокремлівського політика чи партію. Бо ж це цілком прийнятно: в них просто «інший погляд на розвиток держави».

Це підтверджується і цифрами опитування: від третини до половини опитаних КМІС вже прийняли тезу ФСБ щодо «утисків ЗМІ», «недопустимості заборони російських телеканалів», «недопустимості обмеження доступу до російських соцмереж». За такими майже формальними формулюваннями стоїть звичайна вимога надати ФСБ відкритий канал для впливу.

Коли на цю технологію «вікна Овертона» (а це, по суті, воно і є: поступове перетворення неприйнятного на терпиме, тоді прийнятне, нормальне і врешті обов’язкове) накладається стандартний популізм політиків у передвиборчий період плюс підкуп (буквальний – пайками й грошима, чи обіцянками на кшталт «підняти пенсії/ надати безкоштовний проїзд») – маємо цілком реальну загрозу як мінімум реваншистської ВР ІХ скликання. І значно ускладниться президентська кампанія: весь масив програмних установок змушений буде зсунутись в бік проросійської позиції. Бо прийнятність і навіть обов’язковість такої позиції транслюється (з різних причин) переважною більшістю ЗМІ.