Кредитний зашморг для країни

Чи матиме Україна достатньо грошей, щоб до 2019 року включно, без проблем повертати власні борги?

Чи матиме Україна достатньо грошей, щоб до 2019 року включно, без проблем повертати власні борги? Минулого року ми починали віддавати кредити МВФ, цього ж року фондові виплати сягнуть піку $1,5 млрд (якщо не враховувати ті суми, які нам ще можуть надати). Водночас у 2019 році Україна починає погашати єврооблігації, випущені в процесі реструктуризації, проведеної позаторік. На це буде потрібно $3,8 млрд.

Таким чином на погашення зовнішнього державного боргу протягом 2017–2019 років країна повинна витратити $8,9 млрд. І це тільки початок.

Сьогодні в Україні дуже мало корпорацій із хорошим фінансовим становищем, досить публічних і прозорих для того, щоб іноземні інвестори могли їм довірити гроші в борг. А ті компанії, які мають усі належні характеристики, не потребують фінансування й не збираються позичати взагалі.

Питання збільшення держборгу в останні декілька років та виплата великого обсягу зовнішніх боргів у 2019–2020 роках неминуче асоціюються з можливим дефолтом держави.

"Перше пікове навантаження у нас буде у 2019 році, нам треба буде здійснити погашення зовнішнього боргу приблизно на 4,6 млрд дол... Щоб погасити таку суму у 2019 році, нам потрібно бути присутніми на зовнішніх ринках запозичень", - сказав заступник міністра фінансів Юрій Буца.

На даний момент Уряд має повернути кредиторам понад 590 млрд грн напередодні президентських і парламентських виборів. Майже половина суми — валютні зобов’язання. Міністерство фінансів має намір погашати їх, повернувшись на зовнішні ринки запозичень. Протягом 2018- 2019 рр. уряд повинен повернути кредиторам 590 млрд грн, з яких 253,7 млрд грн, або близько $8,5 млрд, буде направлено на погашення та обслуговування зовнішніх позик. До речі, частина внутрішніх позик також номінована у валюті.

Розрахуватися з боргами, не беручи нові, влада вже не зможе. Єдине, що поки вдалося чиновникам, — це дещо згладити піки виплат. Наприкінці 2017 р. Мінфін і Нацбанк здійснили так званий репрофайлінг облігацій внутрішньої держпозики, замінивши одні облігації внутрішньої державної позики іншими і таким чином рівномірно розподіливши суму погашення і обслуговування внутрішнього боргу, розтягнувши виплати на триваліший термін.

З огляду на переважання валютних зобов’язань в “борговий кошик” при знеціненні гривні обслуговувати позики уряду стає все дорожче. За оцінками НБУ, падіння курсу національної валюти до долара на 1 грн автоматично збільшує обсяг валютного боргу на 40 млрд грн.

Скоро твердження «продали країну за копійки» стане дуже близьким до реальності. На сьогодні для України реальної та прийнятної альтернативи фінансуванню від іноземних донорів немає. Країна в ситуації «пан або пропав»: або ми проводимо діючі реформи, унаслідок чого отримуємо й гроші, й значно краще становище та перспективи розвитку економіки, або ми не робимо нічого, не отримуємо грошей і готуємося до нової кризи, що загрожуватиме кардинальними змінами розвитку України. Є країни, які через це проходили, але їхній досвід показує, що нічого, крім утраченого часу (йдеться про 5–10 років), вони від цього не виграли.

Виходить, що країна й далі страждає від недалекоглядності влади. Уряд загруз в непотрібних інформаційних баталіях. Прямий наслідок — ми вже недоотримали майже $12 млрд, які до виборів нам ой як знадобилися б. Реальний ризик — не отримати ще понад $10 млрд, запланованих на найближчі два роки. Без них фінансова ситуація в країні суттєво погіршиться, а ми з великою імовірністю переживемо ще одну економічну кризу. Найобурливіше, що в таких умовах чимало політиків стверджують, ніби ми обійдемося без грошей МВФ.

Про суттєві інвестиції доведеться забути на кілька років, а з ними — і про розвиток економіки. Чи потрібен нам такий сценарій? Зрозуміло, що ні.

Окрім того, показові тиски на бізнес, віджими за участю прокуратури, СБУ, поліції, та податкової відлякують інвесторів від України.

Якщо людина сама не заробляє гроші, а лише постійно перепозичається, то наслідком буде одне – хтось вчергове не дасть у борг і піраміда рухне. Так і в країні: ми маємо поступово зменшувати запозичення для повернення чергового боргу. Натомість, представники теперішньої влади не бачать майбутньго в Україні. Їх діти за кордоном, там же їх статки і нерухомість. Частину посад взагалі приїжджі варяги обіймають. Їм не хочеться будувати квітучу, багату, успішну країну, бо місця їм в ній немає.  Простіше знову взяти борг і, піджавши хвоста, тримати в зубах мішок з краденим тікати з країни.

Можливо, українці на чергових виборах накінець покладуть цьому край.