Українці на вихід або чому перескакують за кордон?

Перепис населення в останній раз проводився в Україні у 2001 році.

Перепис населення в останній раз проводився в Україні у 2001 році. Зараз цю процедуру весь час відкладають. Це означає, що про достовірну картину соціально-демографічної ситуації в Україні залишається тільки гадати.

Міжнародна організація з міграції за попередні два роки нарахувала в Європі 700 тисяч трудових мігрантів з України. Так само стабільно зростає і кількість студентів, які вважають за краще навчання за кордоном. В останні роки ця цифра перевалила за 50 тисяч. Найбільше української молоді навчається в Польщі, на другому місці - Німеччина, на третьому - Росія.

За результатами досліджень все тієї ж міжнародної організації з міграції, зараз за межами України перебуває від 18 мільйонів осіб українського походження.

Як показують результати соцопитування в червні 2017 року, третина жителів України (33%) при нагоді готові назавжди покинути Україну і переїхати в іншу країну на постійне місце проживання. Результати іншого опитування наприкінці 2017 року -  65% українців заявили про бажання покинути країну. З них 20% не хотіли б повертатися.

З кожним роком дедалі більше українців виїжджає за кордон. Світовий банк називає число 7 мільйонів. Але це офіційна кількість. Річ у тому, що насправді точної кількості українців, які виїхали, не знає ніхто. Наші люди, їдучи на заробітки, не знімаються з обліку тут і не стають - там.

Виїхали не самі гірші представники України. Але найгірше, що відтік мізків триває, до того ж прискореними темпами. Водночас у багатьох наукових установах середній вік працівників - 60-70 років. Країну покидає розумна і талановита молодь, а та молодь, яка залишається в країні – постійно дивиться за кордон.

Однією з головних причин трудової міграції наших громадян є втеча від бідності та безробіття. Іноді заробітчанство для українців узагалі стає єдиним механізмом виживання. 79% громадян поїхали шукати кращої долі за кордоном, оскільки отримували низьку зарплату в Україні.    Значна частка українців виїжджає за кордон, щоб заробити на житло та на освіту своїх дітей. Не бракує і тих, хто причиною виїзду за кордон називає непередбачену ситуацію та ризики через нестабільність в Україні й економічний спад, пов’язаний з цим.

Старші кадри йдуть на пенсію, а молодь не дуже поспішає поповнювати наукові лави. Чимало інститутів працюють у режимі неповної зайнятості - всього 3-4 дні на тиждень. У Європі, США, Японії на одну одиницю зарплати виділяється ще дві одиниці фінансування власне на науку. А ми досі проводимо досліди на допотопному обладнанні, якому десятки років. Сьогодні на науку в Україні виділяється всього 0,2% ВВП. Це мізер. Тому наші науковці виїжджають туди, де їхні знання і талант більше цінують. Є дані, що за останні 25 років з країни виїхало понад 25 тисяч наукових працівників.

Середній вік наших учених - 70 років. Коли немає молодих науковців, щоб старші їм передали знання, це фактично означає вимирання науки. Ми перетворюємося на сировинний додаток до розвинутих країн світу.

Звісно, модель вітчизняного ринку праці може і повинна будуватись з урахуванням закордонного досвіду. Однак його застосування потребує коректності та здорового глузду. Крім того, досвід зарубіжних країн показує, що ще жодній країні не вдалося цілком розв’язати всі наявні проблеми сфери ринку праці лише одним методом.

Ця проблема не лише стосується науковців. Працездатне населення також масово покидає країну, а людський ресурс - це одна із складових національної економіки.

Бізнес не має працівників, а відтак ми не налагодимо виробництва, ми не будуємо заводи, навіть сировину ми не зможемо постачати за кордон.

Трудова міграція, міграція студентів. Молодь фактично ставить великий і жирний знак питання щодо майбутнього України.і ці процеси почалися лише з 2014 року.

Ми всі читали «героїчні» історії заробітчан які туалети мили. Потім побачили побиття «оніжедеті», покинули швабри, приїхали на Майдан. Допомогли змінити владу і…

Замість того щоб розбудовувати державу,знову поїхали за кордон.

А країну вони люблять, як тещу – им далі тим миліша.

Допоки самі українці не повірять у власну державу нам ніхто не допоможе.