За час роботи в програмі «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова мені
довелося почути й прочитати десятки, хоча ні, сотні історій про усиновлення та
влаштування дітей в інші сімейні форми виховання. І кожна з них – особлива,
цікава, не така, як інші.
Щодня доводиться спілкуватися з кандидатами в усиновлювачі, які шукають
свою дитину. Хтось із них, тільки отримавши статус, починає переглядати анкети
в базах дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на
Інтернет-ресурсах, обдзвонювати обласні служби у справах дітей. Хтось сідає в
машину та їде в найближчі регіони, аби ознайомитися з усіма анкетами хлопчиків
і дівчаток, що підлягають усиновленню. А хтось просто чекає, коли зателефонують
спеціалісти районної служби у справах дітей за місцем проживання й запропонують
приїхати на знайомство з дитиною.
За багато років роботи в цій програмі я пересвідчилася в тому, що не можна
засуджувати чиюсь тактику пошуку чи чекання своєї дитини. Адже зустріч
маленького дитячого серця й серця дорослого – це диво, яке однозначно твориться
на небесах, з втручанням вищих сил.
За 8 років роботи порталу «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова в рубриці
ми зібрали понад 400 розповідей про шлях майбутніх
батьків до їхніх синочків і донечок. І практично кожна з них трішки містична.
Історію Наталії та Юрія я почула майже 7 років тому, але досі її пам’ятаю.
Під час народження сина жінка пережила клінічну смерть та набагато років одразу
подорослішала.
«Це важко описати, але, коли зустрічаєшся з Вічністю, розумієш, що гріха на
душі так багато, як піску морського, а хороших вчинків майже немає. Життя
коротке, усі добрі справи потрібно робити якнайшвидше, а не відкладати. У
безпечності час минає дуже швидко.
І
так мало встигаєш зробити, якщо витрачаєш його на непотрібне, земне,
швидкоплинне. Під час клінічної смерті я відчувала сором перед Богом за все
погане, що зробила, і
за все добре, що не зробила… Тому життя в нашій родині змінилося після того
дня. Ми ростили свого синочка, а коли він трохи підріс, вирішили усиновити дитину, дівчинку», – розповідала тоді Наталія.
Після народження сина їй кілька разів снився один сон: наче вона народила
двійнят, забрала лише одну дитину, а другу, слабшу, десь залишила. А далі –
найцікавіше. Через деякий час подружжя познайомилося з дівчинкою, яка з’явилася
на світ в один день із біологічним сином Наталії та Юрія. Знак? Збіг? Не думаю…
Звичайно, вона стала їхньою. За один рік вони усиновили двох дівчаток, які не
були рідними між собою по крові, але стали рідними в одній люблячій сім’ї.
А бувають історії, коли батьки знаходять маленьку дитину на другому чи
третьому році пошуку. Тобто, коли вони почали свій шлях до неї, її ще й на
цьому світі не було. А потім, оглядаючись на весь пройдений шлях, тато й мама
кажуть: «Як добре, що все склалося саме так. Ми чекали саме на цю дитину!»
Саме тому ми, спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова,
часто говоримо кандидатам в усиновлювачі таку фразу: «Ваша дитина вас
дочекається». Так і є!
Але обрана тактика в пошуку своєї майбутньої донечки чи свого майбутнього
сина – це все ж вибір кандидатів в усиновлювачі. І якщо ви вирішили активно
діяти, заходьте на портал ,
дивіться анкети діток. Хтось сподобався? Тоді звертайтеся в службу у справах
дітей. Контакти вказані в кожній анкеті.
Може, саме ви сьогодні вперше побачите там фото свого щастячка?