У які ігри грає Європа з Росією?

"Cюрпризи" від Європи останнім часом викликають занепокоєння: кого ж все таки підтримує ЄС та Захід? На тлі жовтневого засідання ПАРЄ та подальшого діалогу організації з Росією, постає питання: Європа

            Ще зовсім недавно Європа була нашим головним союзником у боротьбі з російською агресією. Однак із кожним днем ця підтримка викликає все більше сумнівів.

            Найсвіжішою краплею дьогтю стала відмова Єврокомісії надати останній транш кредиту за програмою фінансової допомоги. Особлива підступність такого кроку полягає в тому, що цей "сніг на голову" трапився саме наприкінці календарного року, коли для подальшого фінансування державної економіки зовнішня фінансова підтримка конче необхідна. Більше того, ця макроекономічна програма складалася з кількох етапів, кожний з яких передбачав серйозні зміни у державному управлінні фінансами, які дуже жорстко торкнулися соціальної сфери – так звані, реформи і покращення. Отже, все це було дарма і український народ просто так загнаний у злідні. Кращого майбутнього не буде?

            Такі "сюрпризи" від Європи останнім часом викликають занепокоєння: кого ж все таки підтримує ЄС та Захід? На тлі жовтневого засідання ПАРЄ та подальшого діалогу організації з Росією, постає питання: Європа і Росія – союзники?

            Очевидно, що у питаннях грошей Захід керується принципами суто німецького прагматизму. Заради російського фінансування ПАРЄ забуває про злочини і ласкаво запрошує агресора повернутися в організацію. Заради вкладених грошей європейських, американських та російських бізнесменів гостре політичне питання будівництва Північного потоку було штучно зняте з політичного порядку денного і отримало суто бізнесову класифікацію. Та сама ситуація і з компанією Siemens, котра як продавала, так і продає турбіни Росії для електростанцій в окупованому Криму, тим самим кричуще порушуючи норми міжнародного права.

            Окремо варто згадати сумнозвісну історію про Боїнг MH17 малазійських авіаліній, що був збитий у червні 2014 року над Донбасом. Розслідування ще й досі тягнеться і кінця-краю йому не видно. Кожного місяця трапляється черговий скандал, який ЗМІ роздмухують з нічого. Цікаве те, що за договором, за яким країни зобов’язуються надавати посильну допомогу у розслідуванні, держави, зокрема, Україна, Грузія, Росія та інші передали свої дані щодо цієї трагедії. Слідство періодично повідомляє про появу нових доказів, серед яких американські, та знайдені групою JIT (спеціально створеною для розслідування цієї катастрофи). Проте жодного слова про те, що надала Росія. Вони не приймаються до уваги але й не спростовуються. Так само й російські офіційні представники не підіймають питання своєї участі та наявності власних доказів у розслідуванні. Складається враження, що за штучним галасом від ЗМІ та умисним затягуванням цієї справи криється якась закулісна домовленість.

            Ну і наостанок – дуже цікаво і одночасно огидно спостерігати за переговорами Суркова та Волкера щодо введення миротворців в зону АТО. Огидно – бо у цей поміжсобойчик не покликали Україну – основну країну, яка зацікавлена у прийнятті такого рішення. Більше того, український варіант резолюції був відхилений без розгляду, і наразі обговорюється, який з варіантів американський чи російський – є найбільш придатним.

            Здається, що скрутні часи для нас ще тільки починаються, бо втрата політичних союзників напередодні виборів означає слабкість держави та відсутність у неї імунітету від впливу різних ворожих сил.