Обережно маршрутки!

Українські маршрутки - як усім відома загадка про ялинку – зимою і влітку однаково небезпечні

«Їде маршрутка,

Як велика собача будка.

На дорозі всіх підрізає,

Бо шансон в салоні рубає»

Скрябін «Маршрутка»

          Українські маршрутки -  як усім відома загадка про ялинку – зимою і влітку однаково небезпечні, бо часом просто несправні, з брудними підлогами та сидіннями, зі смородом від цигарок, холодні взимку та нестерпно душні влітку. Вони втрачають колеса на ходу, вибухають, підрізають автомобілістів на дорогах, збивають пішоходів або тих, хто стоїть на зупинці. Такі реалії очікують тих, хто свої найближчі півгодини хоче провести у найдорожчому транспорті громадського користування – маршрутках.

Місцем виникнення маршрутних таксі вважається США - це були приватні автомобілі, які їздили по лініях трамваїв, конкуруючи з ними. Маршрутки зупинялися в будь-якому місці, створюючи перешкоди руху транспорту. Чи не правда нагадує недавню ситуацію в Києві? Зрештою, з 1915 року цей бізнес стали жорстко обмежувати, а в ряді штатів і зовсім заборонили.

В СРСР маршрутки з'явилися в 1930-х роках - лімузини «ЗІС», якими користувалися і вищі чиновники країни, курсували між головними площами і вокзалами. А в 1960-і роки з'явилися радянські мікроавтобуси «РАФ» і малі автобуси «ПАЗ» - і витіснили «народні лімузини».

У Києві були експреси на вокзал - з Оболоні, Теремків, Ленінградської площі. На маршрутках їздили на Русанівські сади, до театрів, навіть в Обухів. Вартість проїзду становила 15 копійок - при 5 копійках за квиток в інших видах транспорту. Багато маршрутів було в глухі куточки Києва, де зараз взагалі немає транспорту, особливо в райони приватного сектора.

До 1991 року в Києві було 30 «державних» таксомоторних маршрутів, але на початку 1990-х років вони тихо зникли. «Соціальні» маршрути до віддалених мікрорайонів закрили, а РАФіки стали дублювати основні маршрути транспорту. Однак, в розраховані на перевезення тільки сидячих пасажирів, мікроавтобуси набивалося стільки пасажирів, що старенькі «бусики» не завжди могли піднятися на круті підйоми. Ну а потім ми всі стали свідками бурного розквіту маршруток з маленьких жовтих «ГАЗелек», потім з перероблених на старих вантажних бусів до розбитих «Богданів», «Еталонів», тощо.

Зараз відсутній механізм розірвання договорів із недобросовісними маршрутниками. Для міських управлінців це практично неможливо, але влада, при бажанні, може зробити життя перевізників нестерпним і вбити їм рентабельність постійними перевірками. Хоча, перевізники й запевняють, що технічний стан усіх автобусів перевіряють щоранку, однак погодьтесь, що не завжди техогляд здійснюється належним чином. А політики й надалі будуть знизувати плечима, дивлячись нам в очі.

«У нас в місті ходить легенда про таємничого маршрутника, що не палить, не лається, слухає блюз і дотримується ПДР.» (з міських легенд)

Нам всім потрібно розуміти, що громадський транспорт повинен бути: безпечним, зручним, дешевим. Але тут спрацьовує два з трьох: якщо наданий транспорт буде зручним і безпечним, він не зможе бути дешевим. Для прикладу в Європі вартість проїзду в одну сторону плюс-мінус 1 євро. Який українець готовий викидати по 40-60 гривень на день із мінімальною зарплатою 3200 грн – риторичне питання.

Треба докорінно змінювати систему пасажирських перевезень, яка в Україні схожа більше на Африканську, ніж на Європейську. Маленькі автобуси, безконтрольні тарифи та безліч перевізників. Необхідно переходити на автобуси великої та надвеликої місткості. Гроші на автобуси можна знайти і в українському бюджеті, але схоже, що це питання не в пріоритеті у міської влади.

В деяких містах періодично розпочинають говорити про регулювання діяльності  маршруток та позбавлення від них – ми майже не маємо прикладів, коли б у цьому напрямку був дійсно зроблений крок. Проте, такі приклади є в сусідній Румунії. Так, 9 травня 2016 року приватні мікроавтобуси повністю скасовано в місті Галаці, де у 2015 і 2016 роках спостерігалося засилля максі-таксі (maxi taxi) – румунських маршруток. За своїми рисами подібні до українських маршруток – щоправда, у вигляді останніх наприкінці 1990-х, до розповсюдження Богданів і хвилі упорядкування: маленькі мікроавтобуси на 12 місць, оплата водію, зупинки на вимогу, траси, що дублюють і поглинають муніципальні. Скасування максі-таксі не відбулося в одну мить. Декілька років воно тільки оголошувалося.

Останній раз річну ліцензію для максі-таксі там продовжили у травні 2015 року. А вже у березні 2016-ого на зупинках були вивішені нові розклади, а в місцевій газеті опубліковано і проінформовано про нову маршрутну схему. Кількість автобусів збільшилося з 65 до 96, кількість трамваїв до 35 замість 20. У травні маршруток у Галаці не стало. Цікавий досвід, погодьтесь.

Що ж до наших реалій, то звісно, що ціни на маршрутний транспорт невпинно зростатимуть і далі. І це ніяк не позначиться на якості сервісу. Мова йде не лише про «сучасний» та «зручний» транспорт, але й про довші інтервали між зупинками, виділені смуги для громадського транспорту. Аби піднімати ціни на проїзд, варто переглянути транспортні комунікації, покращити умови перевезення пасажирів, полагодити технічні проблеми та збільшити кількість транспортних одиниць. Але чи буде це у найближчому майбутньому?