Куди зникають села

Моя дружина народилася на Київщині, в селі Тайниці. Ви, певно, і не чули ніколи про це село. Може, знаєте місто Тетіїв? Так от, Тайниця у 25 км від Тетіїва.

У селі моєї дружини за радянських часів був величезний колгосп. Там працювали чи не всі. Люди мали роботу, копійчину, врешті-решт, стабільність. Після занепаду СРСР колгосп став фермою і доволі успішно працював 13 років. У 2004 ферму ліквідували, а худобу розпродали…

Чого? Навіщо? – мешканці села вам не скажуть. Бо самі не знають.

Нині у селі роботу мають максимум тридцять людей. Це працівники сільської ради, бібліотекарка, продавчині двох магазинів, поштар, кілька водіїв зерновозів та комбайнери. Зарплати, в середньому, 1500 грн.

Тому й не дивно, що молодь тікає у великі міста. Хтось до Тетіїва, переважна ж більшість – у Білу Церкву та Київ.

У Тайниці зараз проживають 400 людей. Але це офіційно. Насправді й трьохсот тут немає. Багато людей не сумніваються в тому, що за півстоліття Тайниця стане історією.

Так, сюди й надалі приїжджатимуть до бабусі чи по врожай. Але чи житимуть тут, сумніваюся.

Таких сіл, насправді, хоч ложкою збирай. Не так далеко від Тайниці є село Ріденьке. Там узагалі сім жилих хат. Офіційне населення – 25 (!) людей.

P.S. Цьогорічне 1 вересня, як і торішнє, минуло без привітань, співів і дитячого галасу… Школа в Тайниці вже четвертий рік поспіль не працює, а вже незабаром планується розпустити й сільську раду. Працюватимуть тільки бібліотека й пошта. Та чи надовго? Не скаже ніхто. Реформи, самі розумієте.