Правовий висновок щодо відповідності Конституції так званих Мінських угод
23 травня 2017, 17:47
Власник сторінки
Голова Партії захисників Вітчизни
Правовий висновок щодо відповідності Конституції України ( конституційності) та чинному законодавству так званих Мінських угод
Громадська організація «Інститут права і суспільства» зробила детальний правовий аналіз ряду документів відомих під загальною назвою Мінські угоди, визначила висновки щодо їх правового статусу та пропозиції щодо можливих варіантів ( альтернатив) вирішення проблем (конфлікту) в Донецькій та Луганських областях, Автономній Республіці Крим.
Для більш повного та об’єктивного вивчення суті Мінських угод та стану їх втілення в життя ГО 24 березня 2017 року звернулася із запитами про надання офіційної і більш детальної інформації з цих питань до Президента України, Кабінету Міністрів України та Міністерства закордонних справ України. Нами отримано відповіді від Головного департаменту забезпечення доступу до публічної інформації Адміністрації Президента України та МЗС України. Хоча в них не міститься інформації з усіх порушених нами питань, однак в цілому повідомлена нам інформація підтверджує обґрунтованість наших попередніх висновків з ключових питань.
В обох листах підтверджується наш ключовий висновок: Мінські угоди не являються міжнародно-правовими договорами, а є політичними домовленостями і їх виконання залежить від «доброї волі держав».
Як зазначається в цих листах-відповідях, Мінські домовленості не є міжнародним договором в розумінні Закону України «Про міжнародні договори України» та Віденської конвенції про право міжнародних договорів і не містять будь-яких міжнародно-правових зобов’язань сторін.
Таким чином, зазначені вище державні інституції, до повноважень яких віднесено врегулювання міжнародних відносин, ведення переговорів і укладення міжнародних договорів України, офіційно визнали юридичну ( правову) нікчемність Мінських угод.
З Адміністрації Президента також повідомили, що з січня 2015 року по даний час в АП зареєстровано 2 листи Президента Російської Федерації – від 6 березня 2015 року та 17 квітня 2015, хоча ми просили надіслати їх копії або повідомити відкриті джерела їх оприлюднення, копії цих документів нам не надіслано, джерел оприлюднення не повідомлено, про обмеження в доступі до цих документів не зазначено.
Ці обставини не дають можливості проаналізувати зміст цих листів, їх відношення та вплив на хід подій в зазначених районах України.
Однак в нашому розпорядженні є копія листа Президента РФ — В. Путіна до Президента України П. Порошенка від 15 січня 2015 року про який в листі Адміністрації Президента України не згадуються. За текстом «Дзеркала Тижня».
Аналіз змісту цього листа дає підстави для певних висновків.
Президент РФ «пропонує» обом сторонам – українським силовим структурам та «ополченцям Донбасу ( ДНР і ЛНР)» вжити невідкладних заходів до припинення взаємних обстрілів та негайному відводу сторонами конфлікту засобів ураження калібром понад 100 мм згідно доданої карти.
Далі в листі зазначається, що Російська Федерація в свою чергу буде готова спільно з ОБСЄ організовувати та здійснювати контроль за здійсненням цих кроків.
Резолюцією 2202 ( 2015), прийнятою Радою Безпеки ООН на 7384 засіданні 17 лютого 2015 року Рада Безпеки ООН заявила про свою повну повагу суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України, підтверджуючи свою Резолюцію 2166 (2014):
1. Схвалила Комплекс заходів по виконанню Мінських угод від 12.02.2015 року;
2. Привітала Декларації Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки та Канцлера Федеративної Республіки Німеччини від 12 лютого 2015 року, Протокол мирного плану Президента України П. Порошенка і ініціатив Президента Росії В. Путіна від 5 вересня 2014 року;
3. Закликала всі сторони забезпечити повне виконання Комплексу заходів, включаючи повне припинення вогню.
Аналізуючи нормативно – правові акти, пов’язані із «Мінськими угодами», а саме: Мінський Меморандум від 19.09.2014 року, Комплекс заходів по виконанню Мінських угод від 12.02.2015 року, Декларації Президента Російської Федерації, Президента України, Президента Французької Республіки та Канцлера Федеративної Республіки Німеччини від 12 лютого 2015 року, Протокол мирного плану Президента України П. Порошенка і ініціатив Президента Росії В. Путіна від 5 вересня 2014 року, Рамкове рішення трьохсторонньої контактної групи по розведенню сил і засобів від 20.09.2016 року, Розпорядження Президента України П. Порошенка №953/2014-рп «Про уповноваження Л. Кучми на участь у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях», лист Секретаріату Кабінету міністрів України №17-17/767 від 10 квітня 2017 року, листи-відповіді на наші запити, лист Президента України П. Порошенка Президенту РФ В. Путіну від 25 січня 2015 року, Лист Президента РФ В. Путіна Президенту України П. Порошенку № Пр-24 від 15 січня 2015 року, Резолюцію 2202 (2015) Ради Безпеки ООН від 17лютого 2015 року, Конституцію України, Закони України, представники ГО «Інститут Права і Суспільства» дійшли такого висновку:
1. РФ вважає себе не стороною конфлікту та домовленостей, а контролером ( спостерігачем) за діями України та «ополченців Донбасу (ДНР і ЛНР)»;
2. Сторонами в конфлікті вона вважає України та «ополченців Донбасу (ДНР і ЛНР)»;
3. РФ офіційно визнає такі територіальні утворення як ЛНР І ДНР;
4. РФ визнає, що вона має вплив на «ополченців» у вигляді контролю за їх діями ( тобто контролює їх));
5. Рада Безпеки ООН в числі сторін мала на увазі і Російську Федерацію.
Проведений аналіз Комплексу заходів від 12 лютого 2015 року з виконання Мінських домовленостей свідчить про те, що він складений без дотримання не тільки правових норм, а й без дотримання змістовно-логічних правил складання документів, що визначають права і обов’язки сторін та забезпечення їх виконання, а саме:
— Конкретних виконавців визначено не щодо всіх зобов’язань;
— З 28 зобов’язань за цими документами 20 покладено на України, 6 – на ОБСЄ, на Російську Федерацію та «ополченців» покладено одне зобов’язання ( пункт 10);
— Не у всіх випадках визначені конкретні періоди чи дати виконання відповідних зобов’язань;
За структурою документів зобов’язання викладені в черговості, яка суперечить їх взаємозв’язку між собою. Наприклад, Україну зобов’язано спочатку провести місцеві вибори в ОРДЛО, після чого в неї виникне право контролю над державним кордоном ( пункт 9). Окремі положення взагалі не відповідають здоровому глузду. В Комплексі заходів ухваленому 12 лютого 2015 року зазначено про майбутнє зобов’язання України провести вибори в ОРДЛО без зазначення дати в той час коли пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» вибори були призначені на 7 грудня 2014 року і цей строк вже сплив, а вибори проведені не були.
З врахуванням неможливості правового ( юридичного) впливу виконання зобов’язань та їх фактичного невиконання помилковою вбачається позиція офіційної влади України щодо відсутності альтернативи Мінським угодам.
Для реальної зміни ситуації мають відпрацьовуватися та пропонуватись заінтересованим суб’єктам нові варіанти домовленостей в різних можливих форматах. Оскільки це сфера конституційних повноважень Президента України, то саме він має ініціювати зазначені питання.
Поряд з різними можливим варіантами мирного вирішення проблеми вбачається найрезультативнішим такий:
1. Визнання неможливим вирішення конфлікту через реалізацію Мінських угод в їх нинішньому варіанті;
2. Зміна формату подальших переговорів з проведенням його в багатосторонній за участі в якості сторін ( чи в іншому активному статусі) держав-гарантів, що підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року ( Будапештський меморандум), а саме України, Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, держав, що володіють ядерною зброєю та приєднались до зазначеного Меморандуму- Французької Республіки та Китайської Народної Республіки та, можливо, за участі в якості посередників інших впливових в світі держав та міжнародних організацій, включаючи Республіку Польща;
3. Президенту України, як гаранту додержання Конституції, привести у відповідність Конституції України формат переговорів з виконання Мирного плану Президента П. Порошенка з забезпеченням національних інтересів України та підписання міжнародного Договору з де окупації окремих районів території Донецької і Луганської областей України, Автономної Республіки Крим;
4. Продовжити ініціативу мирного вирішення проблеми і створити нову площадку між громадськими організаціями з метою проведення до 01 січня 2018 року Громадського Безпекового Саміту в Україні.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.