«Українська війна в порівнянні Другої світової»

Французький поет Поль Валері писав: "Історія – це наука про те, чого вже нема й не буде". Сьогодні погодитися з цим твердженням я ніяк не можу.

Жахливе відчуття дежавю, що з’явилося приблизно рік тому, переконує у протилежному – історія може повторюватися. Війни, які зараз тривають у світі - прямий цьому доказ. Причини, амбіції, методи ведення війни і навіть тактичні рішення – все таке ж саме. Виконавці, правда, інші і зброя страшніша. Відома приказка "все нове – це добре забуте старе" стала ніби девізом для ініціаторів конфліктів.

Перший конфлікт, який викликає відчуття, що ти це вже десь бачив - це війна на сході України.

Сьогодні в умовах загострення російсько-українського інформаційного протистояння надзвичайної актуальності набули питання національної самосвідомості й ідентичності та національної пом’яті як їх інформаційної матриці. Проблема полягає не лише в тому, про які саме події ми пам’ятаємо, але й у тому, у рамках якого концепту та як, з використанням яких смислових одиниць, ми пам’ятаємо про ці події.

Однією з таких знакових у розвитку української нації подій стала Друга світова війна, яка входить до конструкції національної ідентичності українства як на суспільному, так і на індивідуальному рівнях. Водночас, як слушно зазначає В. Гриневич, «особливість української історичної пам’яті про війну полягала в тому, що вона від початку була роздвоєною: офіційно-радянською та приховано-націоналістичною. Національно-визвольний рух, який за німецької окупації охопив західні області України й досягнув апогею після повернення сталінського режиму, створив за роки війни цілу систему із власними героями й символами, пантеонами і святами, спертими на ідеї жертовної боротьби українського народу “проти двох імперій – сталінської та гітлерівської за незалежну українську державу”.

Майдан і агресія Росії проти України 2014 р. стали каталізаторами ідеологічного дистанціювання від радянської версії трактування тих подій і їх переосмислення не лише в середовищі фахівців, а й політиками. Як зазначив Президент П. Порошенко, «наше остаточне звільнення від дурману радянсько-російської імперської пропаганди значно розширює обрії історичного пізнання». Утім, лише в травні 2015 р. Верховна Рада України ухвалила законопроект № 2539 «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років», за яким  пропонується використовувати термін «Друга світова війна» і відмовитися від терміну «Велика Вітчизняна війна». Відповідно до схвалених парламентом новацій, 9 травня відтепер відзначатиметься як День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. У прикінцевих положеннях до законопроекту визнається таким, що втратив чинність, Закон «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» від 2000 р.

Схожий почерк, як в Криму, тільки от автор Путін, а не Гітлер. Сценарій, що розгортався у Чехословаччині ніби запозичила влада Росії.  політиків та інтелігенції німцями в 1938, а в Криму , захоплюють активістів та залякують проукраїнських політиків, в Чехословаччині з державних служб виганяють усіх євреїв, а на півострів не пускають  та виганяють з влади кримських татар. Такий плагіат дій навіть лякає.