Молочне дно чи сирні гори?

Ціни на традиційні тверді сири типу «Голландський» та «Російський» зросли на 40% лише за останні півроку.

 Можливості в українців купляти сири по 155-165 гривень за кілограм немає, тому такі види сирів залишаються псуватись на полицях магазинів і лише пройшовши стадію псування та знецінення можливо потраплять на столи до українських сімей, проте про якість таких сирів говорити не доводиться.

Асоціація виробників молока запевняє, що сьогодні відбувається знищення молочного ринку в Україні. Якщо молокопереробні компанії не забувають щоквартально як по команді підіймати ціни на молокопродукти, то ціна у виробників молока тільки падає – сьогодні вона складає 8,50 гривень/кілограм молока екстра сорту. Ця ціна межує з рентабельністю, тобто скоро виробники почнуть продавати молоко собі в збиток.   З 10 березня по 16 березня майже всі переробні підприємства за 5 днів опустили ціни на закупівлю молока. Виникає питання чому так синхронно по команді виробники знижують ціни, а на прилавках ціна не падає? Аналіз попередніх 5 років говорить про те, що такої критичної ситуації, як зараз, ніколи не було. Якщо чисельність поголів’я великої рогатої худоби на 2012 рік складала 3,14 мільйонів, то на 2016 рік ця цифра складає 2,46 мільйонів.

Чому відбувається падіння поголів’я?

Утримання великої рогатої худоби досить затратне в умовах великих господарств. Необхідність утримання корівників, опалення, охорона, щоденний догляд, ветеринари, ліки, працівники, заготівля та зберігання кормів і т.д.

Для підприємців набагато простіше сіцяти різні культури, це менше і фінансових витрат і трудозатрат і більше прибутку.

Фактично приватний сектор став більше постачати молока, а підприємці пускають худобу під ніж, адже лише гроші для них мають значення і держава ці процеси пустила на самотік.

Що ми маємо? Європейські ціни на молокопродукти в супермаркетах, сумнівну якість, так як переробники намагаються здешевити сировину та додають допоміжні речовини, низьку купівельну спроможність населення, українське село в стані стагнації та бездіяльність влади, яка ніяким чином не реагує на кричущу ситуацію. Проте, Україна, маючи потужний потенціал, могла б сьогодні показувати лідируючі успіхи в м’ясо-молочному агросекторі. Здавалося б, проблема лежить на поверхні та для її врегулювання не потрібно бути професором, проте ситуація в геометричній прогресії погіршується з кожним днем – знищення поголів’я худоби, безробіття, вимирання села, знищення привабливості для селян в продажу молока. Якщо раніше в селі може в кожній другій хаті тримали корову (а то і дві) та здавали на ферму молоко, за яким приїжджала машина, то сьогодні добре, якщо на ціле село буде хоча б одна корова.

Андрій Дикун(голова Всеукраїнської Аграрної Ради): «Саме так. Уже скоро нам залишиться лише замовити поминальну месу за національною галуззю виробництва молока, якщо кардинально не змінити стан справ на українському ринку…».

Проблема не лише в тому, що молокопереробники та виробники не можуть домовитись між собою, але й в тому, що в Україні немає ніяких регуляторних норм щодо цін, якості та умов на продаж молока. В Європі з 1903 року функціонує Міжнародна молочна федерація(IDF), до якої входять Бельгія, Нідерланди, Франція, Німеччина та інші. Метою об’єднання було підвищення якості молока, його гігієнічних характеристик, вирішення питань торгівлі та розробка стандартів для молочної продукції. Як приміром, скільки води може міститися у маслі, а нині — у сухому молоці, або яким має бути вміст білка чи вітамінів. На даний час у нас же фактично це ніким не регулюється, на пакеті виробник може написати будь-що, ІDF має 45 країн-членів, виробників молока, експортерів та трейдерів. що і ніхто це не перевірятиме, фактично це говорить про незахищеність споживачів. Перш за все, членство відіграє важливу роль для тих, хто виробляє чи переробляє молоко, а також займається продажем молочної продукції. Це і підвищення конкурентоспроможності та підвищення якості виробничої продукції. Якщо Україна хоче розвивати ринок, виходити на міжнародних споживачів, то необхідно відповідати стандартам тих країн. Майже всі країни користуються міжнародними стандартами Codex Alimentarius (Кодекс Аліментаріус) та ISO. Федерація співпрацює з цими та іншими міжнародними організаціями і бере участь у створенні стандартів, представляючи молочний сектор. На сьогодні IDF спільно з ISO розробили більше 170 стандартів на молочні продукти.

Тоді чому ми, українці, вимушені отримувати мізерну заробітну платню і при цьому платити за молочну продукцію за європейськими цінами, при цьому не відповідної якості? В нас існують всі необхідні умови для розвитку виробництва молока, в нас для цього є сприятливий клімат, чого не мають інші країни світу. Також в Україні функціонують достатньо потужні молочні ферми тому в інтересах держави підтримувати їх для того, аби покращити стандарти та виходити на експортний ринок, що стосується і переробної галузі.

Можна скористатись досвідом Нідерландів та створити невеликі кооперативи, які можливо хоч за сто років будуть мати хоч якийсь результат, або звернутись до співпраці з міжнародними організаціями, які допомагатимуть будувати, інвестувати у переробку, допомагатимуть виробникам підвищувати якість, тощо.

Варіантів розвитку сотні, але в першу чергу це необхідність мати бажання безпосередньо самої держави, створення відповідно інвестиційного клімату, гарантії захисту інвестицій.

Особисто я б орієнтувався не на Західні країни, а на Східні. Той же Китай, переконаний, взяв би участь в розвитку цієї галузі, адже їх ринок величезний і вироблена продукція знайшла б ам свого споживача.

А от європеймський ринок, навпаки, перенасичений власними виробниками, яких захищають їхні держави і навряд чи хтось хоче отримати в особі України потужного конкурента.