Прикордонники, свобода слова та амбіції пана Харченко Ю.В.

«…Свобода слова - право людини вільно висловлювати свої думки. В даний час включає свободу вираження поглядів як в усній, так і в письмовій формі (свобода друку та засобів масової інформації);

в меншій мірі відноситься до політичної і соціальної реклами (агітації). Це право передбачено у низці міжнародних та російських документів, серед яких Загальна декларація прав людини (ст. 19), Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод (ст. 10)…»

На превеликий жаль, пересічному громадянину часто густо неможливо розібратися в інформаційних війнах між «правими та винуватими», навіть важко зрозуміти, то хто ж таки з них правий, а хто – ні. Свобода слова, хибно інтерпретована деякими діячами, як можливість Моськи гавкати на право і на ліво, стрімко вилилась у «відра помий» кожен на кожного та всі на одного.

В особливій ситуації «інформаційної помиїзації» знаходяться практично усі «державні люди». Вони наче медом намазані для тих, кому не спиться і не їсться, кого хлібом не корми але дай на когось звернути прискіпливу увагу громадського контролю. Міністри та депутати, працівники прокуратури та міліції, місцева влада та органи самоврядування. Практично всі вищеозначені постійно знаходяться під тиском «писак» та «дописувачів». Складається враження, що кожний, хто тим чи іншим чином знаходиться на державній службі – це крадії, злодії та сепаратисти. Схаменіться люди! Чи це не ті ж самі, кого ви вибирали, призначали та кому довірили свою країну та своє майбутнє? Що змінилось за місяць чи два? Чому «гарна порядна людина», «справжній професіонал», «патріот» став таким, яким ви його зараз представляєте у своїх «байках»?

Нещодавно мені потрапив на очі «відкритий лист» Президенту України Голови правління громадської організації «Всеукраїнський союз захисників кордону батьківської землі» пана Харченко Ю.В. На останній сторінці автор листа закликає Президента: «Розуміючи важливість Державної прикордонної служби в системі безпеки нашої країни з забезпечення недоторканності і охороні державного кордону України, ми звертаймось до Вас, шановний пане Президенте, з нагальним проханням припинити злочинну діяльність Голови Державної прикордонної служби України Віктора Назаренка, яка несе реальну загрозу обороноздатності нашої країни». Справжній крик болю автора від занепокоєння справами у ДПСУ! Як громадянин, я не зміг залишитися осторонь від проблеми і перечитав листа більш вдумливо. І у мене виникло безліч запитань до автора цього листа. Головне питання: шановний Харченко Ю.В.! Що, чому і коли змінилося у Вашому ставленні до Назаренка за такий короткий проміжок часу?

На початку листа вказано: «Восени трагічного 2014 року, коли було усунуто від посад прикордонних керівників злочинної епохи Януковича, відбулось призначення на посаду Голови Державної прикордонної служби України Назаренка Віктора Олександровича. Ті ветерани-прикордонники, що служили разом з ним, пам'ятають багато хорошого: це і участь в подіях в Афганістані, і значний вклад в становлення українського кордону перших років Незалежності, професійне та грамотне керівництво прикордонними частинами та з’єднаннями, організація перемоги на «Тузлі». Ми вважали його вимогливим керівником, прогресивною людиною, яка любить життя, офіцерську службу, складні завдання».

Саме так: «значний вклад, професійне та грамотне керівництво, прогресивна людина і таке інше». Бла-бла-бла! Бо вже у наступному абзаці читаємо: «Колеги вважають, що він поганий керівник прикордонного відомства для нинішньої історичної ситуації». Далі ще цікавіше: «непідйомні для хворої людини зі значним професійним вигоранням завдання», «Віктор Назаренко — параноїк», «Людина низьких моральних стандартів без базової професійної прикордонної освіти» і пішло і поїхало! І це все протягом однієї сторінки тексту!

Не беру на себе сміливість виставляти психіатричні діагнози як дозволяє собі автор статті, але складається враження, що думки автора, як ті коні, стрибають одна поперед одної і він за ними не завжди встигає. (доречи, яскравість оформлення листа, постійні підкреслення, зміни шрифтів від розміру до різнокольоровості, постійні знаки оклику теж наводять на певні роздуми…).

Так що ж трапилось, шановний Харченко Ю.В.? Можливо ви щось не поділили з паном Назаренко? І хто Ви такий, врешті решт?

Кажуть, що кожне місто – це велике село! Практично до кожної людини можливо знайти спільних знайомих, родичів, друзів і не тільки… Навіть без допомоги Інтернету всі про всіх майже все знають. Ось і я, без особливих труднощів, знайшов людей, які дещо розповіли про шановного автора листа. І запитань стало набагато більше!

Не всім у житті пощастило стати зятем екс-Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України Губенка Валерія Олександровича. Вам одному, шановний Харченко Ю.В. І не під кожного створюють посади заступника керівника по «незрозумілим питанням» у прикордонній службі аеропорту «Бориспіль». Вам теж пощастило. Пощастило навіть тоді, коли Вашою «бездоганною» службою зацікавилась СБУ і Вас не посадили, хоча підстав для порушення кримінальної справи проти Вас було більш ніж достатньо, але вона була закрита і Вас лише перевели на інше місце служби! Ось така сліпа Фортуна.

Мабуть таки лише посмішкою Фортуни можливо пояснити Ваші успіхи у бізнесі, у Азербайджані та Ірані! Ваші статки (доречи, вони декларовані?) безумовно дають Вам та Вашій сім’ї впевненість у майбутньому!

І тут головне питання: чи ототожнюєте Ви своє майбутнє з майбутнім України? Чи вона для Ваш лише місце «роботи та збагачення»?! І чи не придивляєтесь Ви до нового місця проживання під час Ваших поїздок до країни-агресора Росії та окупованого Українського Криму?!

Я не є фахівцем у роботі Прикордонної служби, але теж розумію, що не все там гладко і добре. Як і не може стати гладко за два-три роки розвитку справжньої Нашої України. Попереду важкий тернистий шлях викорінення наслідків «януковщини». Україна переживає дуже нелегкі часи, часи становлення та «розумнішання». Схоже, не всі чомусь навчились на страшних уроках історії, «доносів» часів НКВС-КДБ та винищення цвіту нації Українців. Дуже важко розібратися, де є справжня критика, а де простий «гавкіт» певних осіб, які переслідують особисті або замовні інтереси. Дуже сподіваюсь… Ні, я впевнений у тому, що таких «мосєк» набагато менше, ніж справжніх людей! Справжніх небайдужих патріотів своєї країни!

А перш ніж писати подібні «відкриті листі» кожен повинен впевнитись у чистоті своєї білизни та відсутності «скелетів у шафах».

Тому що не даром кажуть, що «на злодії шапка горить»!