Українську націю піднесли ліберали і селяни, а профукали міські обивателі, фінансисти, бюрократи, клерикали та воєнщина.
За наполяганням лібералів імператори Росії та Австро-Угорщини звільнили селян, дозволили їм володіти землею та працювати на себе. Економічно незалежне селянство об'єдналося в господарських, просвітницьких та політичних спілках, домовилося бути українцями і домоглося незалежності України.
На той час, з кінця 17 до початку 20 століття, грамотні люди підтримували селян, модний принцип невтручання влади в ринкову економіку (laissez-faire) зумовив економічну емансипацію нації.
Потомок козаків, знаменитий економіст Іван Вернадський обстоював приватну власність на землю як продуктивнішу за общинну, захищав економічні та громадянські свободи, зокрема, схвалював рівність жінок та засуджував антисемітизм.
Євген Войнаровський, економіст Шептицького, створив своєму патрону славу великого благодійника завдяки доходам, отриманим від емансипації селянства. Як він зізнався у мемуарах, рецепт процвітання був взятий у англійського економіста Артура Юнга, який свого часу писав: "Дайте людині у безпечне володіння голу скелю, і вона перетворить її на сад; дайте їй в оренду на 9 років сад, і вона перетворить його на пустелю".
В результаті селян обманули: пообіцяли дати землю назавжди, але після підйому економіки тупо вкрали.
Міські обивателі УНР та УССР проголосили всю землю власністю держави. Така ганебна монополія досі не розвінчана, в цьому не зацікавлені лендлорди з-за ширми державності: вчорашні комуністичні бонзи, сьогоднішні олігархи. Проти приватної власності на землю агітують кабінетні теоретики, лякають, ніби у селян її скуплять іноземці, хоча за бажання ця надумана проблема легко вирішується за допомогою свободи страйків та податкової політики.
Фінансисти заганяли селянство в кредитну кабалу та забирали землю, створюючи на місці фермерських господарств колгоспи для рабів олігархату, причому місцеві фінансисти жорстоко витискали соки з селян, бо з них самих жорстоко витискали соки всесвітні банківсько-олігархічні структури, які загнали дурників у боргове рабство так само, як вони заганяли у рабство селян.
Комуністична бюрократія нищила селянство продуктовими податками і голодоморами.
Церковники благословили шахрайську диктатуру фінансової олігархії та підсіли на її подачки, зрадивши селян, які покірно задовольняли їх примхи та набудували церков у кожному селі, замість вільних дискусій по старому звичаю сільських сходів почали тупо брати на віру сугестивну балаканину напівграмотних попиків, які проповідували покору людоїдському політичному режиму та гасили гнів людей проти влади розпалюванням ворожнечі до іноземців, інакодумців, різних меншин, і в цьому було мало різниці між церковно-номенклатурними попиками та компартійно-номенклатурними лекторами, які теж наїжджали на села читати свої богохульні проповіді.
А коли гнів селян проти диктатури олігархів, розбійників-політиків, кровопивць-господарників, дармоїдів-служивих піднімався до нестерпно високого рівня, воєнщина на прокляті олігархічні гроші затівала війни, де замість повстання проти внутрішньої окупації своїми елітами простих людей змушували вбивати один одного по різні боки надуманих державних кордонів та жертвувати собою заради укріплення влади мерзотників, які затівали ці війни, фінансували озброєння і взаємне масове самознищення народів, а передусім знищення людського розуму та здорового глузду ідеологіями перетворення людей на гарматне м'ясо, пропагандою війни в "інформаційній війні" або, як нині модно казати, "стратегічній комунікації".
Ви думаєте, міські обивателі, фінансисти, бюрократи, клерикали та воєнщина покаялися за профукану націю? Аж ніяк. Тепер вони клеять з себе лібералів, борються за "свободу" зловживання свободами, несвободу свавілля, елітного привілею обманювати, грабувати та нацьковувати один на одного людей. А нація на дні болота невігластва і дурної агресії гнівно дивиться на цих псевдоліберальних голодранців і заходиться у голодних лайках на адресу лібералів і особистих людських свобод, не відрізняючи брехню від правди, забуваючи, що чесний лібералізм перетворив рабів на націю.
І ввічлива, упосліджена "етикою" сліпої покори маса слухає, не перебиваючи, лукавий "стратегічно-комунікаційний" монолог. Нікому не вистачає сміливості встати і заперечити "експертам" з облуди, перетворити монолог на діалог...
Якщо чесні люди й далі, не сперечаючись, дозволятимуть брехунам називати себе лібералами і красти нашу свободу, нашу рівність, наше братерство - бо всі люди браття і сестри! - це буде смерть української нації та повернення у рабовласницьке пекло.
Нам потрібна свобода переконань та свобода слова, критична увага та довіра до слів один одного, чесна свобода і безпека кожної людини, а не брехливі наративи та ідеології. Мовчазна згода з брехнею нас вбиває. Нам потрібен діалог, а не монолог. Якщо нація є формою істини, вона, як будь-яка істина, виживе тільки у діалозі.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.