Права людини – міф чи реальність?

(Роздуми з поглядом в історію)

Як ви знаєте, в Україні ще й досі залишається проблематичною реалізація цілого ряду прав, передбачених Конституцією України, і зокрема, права на повагу честі та гідності.

Тому велика впевненість, що немає на світі жодної людини, яку б у тій чи іншій мірі не зачепила ця болюча проблема. Хоча стверджують, що сьогодні перед суспільством постали більш важливі завдання: потрібно негайно відбудувати економіку, сформувати надійний державний апарат, а вже потім розв’язувати такі дріб’язкові, порівняно з цими, проблеми. Але як люди не розуміють, що саме духовність і є основою та запорукою добробуту?

Проблеми взаємозв’язку держави, суспільства, особи, державної влади і демократії є фундаментальним для будь-якого сучасного суспільства. Вони, безумовно, визначають і процес розбудови української держави, формування суспільних відносин на нових демократичних засадах. Якщо ми прагнемо побудувати цивілізоване громадянське суспільство, тобто суспільство, яке є людською спільнотою, то мусимо не відступати від головного принципу – пріоритету прав і свобод людини як перед суспільними, так і державними інтересами. Зауважте, що йдеться не про протиставлення цих інтересів, а про їх оптимальне поєднання.

В Основному Законі України права та свободи людини та громадянина розглядаються не як даровані державою своїм громадянам, а як такі, що належать людині від народження, існують незалежно від діяльності держави та є невідчужуваними та непорушними. Основною характеристикою громадянських прав є необхідність їх захисту Законом.

Так, ще у ст. 3 Конституції України вперше визнано, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто в цій нормі не тільки визначено, що права та свободи людини та гарантії їх встановлення визначають зміст і спрямованість діяльності держави, але й вказано головний обов’язок держави в утвердженні та забезпеченні прав і свобод людини та відповідальність держави за свою діяльність перед людиною. Принципово новим правом людини і громадянина, яке проголошене і закріплене Конституцією України в системі громадянських прав, є право на повагу до своєї гідності, тобто на певне ставлення оточуючих людей до своєї особи. Це означає, передусім, що ніхто не може бути підданим катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню, згідно зі статтею 28 Конституції України.

Проте ми знаємо, що встановлення прав і свобод людини і громадянина навіть у нормативно-правовому акті найвищої юридичної сили не є показником їх реальності. Бо ж для можливості користування цими правами держава повинна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод, тобто створити відповідний механізм юридичних гарантій. Юридичні гарантії – це система взаємопов’язаних прав та свобод, що забезпечує належне визнання, захист і реалізацію певних прав та відповідних їм обов’язків.

Дійсно, в Україні вже діє організаційно-правовий механізм захисту основних прав і свобод людини і громадянина, який включає в себе інституційні структури (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, судова система, прокуратура та інші правозахисні органи), та правову базу – більш-менш розвинене внутрішнє законодавство та ратифіковані Україною міжнародно-правові акти з прав людини. Тоді не зрозуміло, чому, коли у наш час так гостро постала проблема порушення прав людини, зокрема права людини на повагу честі та гідності, владні структури не надають цьому праву належного значення. На мою думку, воно потребує якнайбільшої уваги, оскільки це одне з найменш захищених прав. Наприклад, якщо буде порушене право на життя, то людина звернеться з вимогою відновлення порушеного права. Але якщо ж людину просто образити, чи принизити, то вона, у більшості випадків, навіть не подумає про цю можливість. Хоч наслідки можуть бути надзвичайно складні. Постає майже риторичне запитання  - як у такій ситуації захистити себе?

Як ми знаємо однією з найважливіших ознак правової держави, розвинутої демократії є реальне забезпечення прав людини і громадянина. Прагнення до побудови в Україні демократичної, соціальне зорієнтованої держави, формування дієздатних структур громадянського суспільства передбачає знаходження ефективних механізмів забезпечення прав людини і громадянина. Але чому тоді проблема гарантованості прав і свобод людини і громадянина на сьогоднішній час в Україні – одна з найгостріших? Чому можна прийняти найдемократичніші закони, а права людини не будуть певним чином забезпечені через відсутність дієздатного механізму контролю за їх додержанням, якщо владні структури не надають цьому питанню необхідного значення?

Сьогодні говорити про права людини, і зокрема про право на повагу честі та гідності, в Україні стало майже правилом гарного тону. Немає такого державного, політичного, партійного чи громадського діяча, керівника національного, обласного, районного чи сільського рівня, який би не починав свою промову, статтю, інтерв’ю або просто репліку з "геніального відкриття" про необхідність дотримання прав людини.

Крім того, сьогодні говорити про права людини можна вільно, а тому це безвідповідально. Безвідповідально, бо існує загроза, що цю проблему можна просто "заговорити", як і тисячі інших. Окрім того, реалізація права на повагу честі та гідності дуже тісно пов’язана з іншими правами, оскільки порушення одного права тягне за собою порушення іншого. Тож ця проблема має системний характер, і підходити до її вирішення потрібно комплексно. Її не можна відривати і розглядати в цілковитій ізоляції від інших проблем, пов’язаних з реалізацією інших прав. Бо лише реальне забезпечення всіх прав людини і громадянина дозволить нам побудувати дійсно правову державу, в якій для всіх закон є однаковим без виключення на депутатів, чиновників та магнатів.

Генезис прав і свобод людини на землях України

Говорячи про генезис прав і свобод людини на землях України, їх обсяг, рівень забезпеченості і захищеності з боку держави, слід хоча б побіжно звернутись до вітчизняного минулого, з глибин якого постає наша прекрасна держава та її могутній волелюбний народ. Такий історично-правовий екскурс свідчить, що український народ зробив свій гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини, створив низку яскравих взірців витонченої правової думки і нормотворення, які й донині вражають дослідників. Об’єктивні факти рішуче спростовують неправдиві міфи, які подекуди насаджуються, що українці не здатні до демократизму, не мають власного обличчя у державотворенні, вирізняються провінціалізмом і схильністю до авторитарної влади.

Достатньо нагадати, що саме на українській землі було створено блискучий зразок античної демократії – громадянської присяги херсонесців:

«Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленнями херсонесців.

Я буду однодумним стосовно порятунку і свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Прекрасної гавані, ні інших укріплень, і решти території, якою херсонесці керують чи керували, [не видам] нічого нікого, ні елліну, ні варвару, а оберігатиму все це для херсонеського народу.

Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує, і не приховаю цього, але доведу до відома міських деміургів.

Я буду ворогом зловмиснику і зраднику або тому, хто схиляє до відпадіння Херсонес, чи Керкінітіду, чи Прекрасну гавань, чи укріплення і територію херсонесців.

Я служитиму народові і радитиму йому найкраще і найсправедливіше для держави і громадян.

Я оберігатиму для народу "састер" і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може завдати шкоди державі.

Я не даватиму і не братиму дарунків на шкоду державі і громадянам.

Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян-невідступників, і не дозволю цього нікому, і не приховаю, а доведу до відома і на суді подам голос згідно із законами.

Я не чинитиму змови ні проти херсонеської громади, ані проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; коли я ввійшов з кимось у змову чи пов'язаний якоюсь клятвою чи обітницею, то мені, який зламає це, і тому, що мені належить, нехай буде краще, а тому, хто дотримується цього — навпаки.

Якщо я дізнаюсь про якусь змову, реальну чи плановану, я доведу про це до відома деміургів.

Хліб, що звозять з рівнини, я не продаватиму й не вивозитиму з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.

Зевсе, Геє, Геліосе, Діво, божества олімпійські! Носію всього цього нехай буде благо — мені самому і нащадками, і тому, що мені належить, а противнику нехай буде лихо — і йому самому, і нащадкам, і тому, що йому належить, і нехай ані земля, ні море не приносять йому плоду, нехай жінки не народжують легко...»

 Згодом в союзі східнослов’янських племен зародився оригінальний, досить ефективний для тих часів, суспільно-політичний лад з елементами демократії, першими паростками народовладдя і самоврядування.

Пригадаймо і могутню Київську Русь (IX–XII ст.), досить знану на той час у світі державу, яка мала розвинуті і багатогранні міжнародні стосунки, високий рівень суспільного, економічного і політичного розвитку і з якою вважали за честь поріднитися монархи Візантії, Польщі, Франції, Швеції, Угорщини. Зазначимо, що внаслідок збігу ряду історичних обставин Русь не знала нелюдського у своєму ставленні до особистої свободи рабовласницького ладу, хоча окремі його риси у вигляді холопства і мали місце. Давнє звичаєве право – Закон руський створювало певні правові гарантії, закріплювало поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти і таліону, обмежувало сваволю і врегульовувало повсякденний побут населення Київської Русі. Ознакою реального демократизму були “ряди”– договори, які укладали жителі зі своїми князями. А договори з Візантією Х ст. засвідчили і помітну віротерпимість наших предків.

Правову основу Київської Русі становила “Руська правда” (1036–1037 рр.)– перший писаний кодифікаційний акт руського феодального права, авторство якого пов’язують з іменами Ярослава Мудрого та його нащадків. “Руська правда” в багатьох аспектах вигідно відрізнялася своїм відносним гуманізмом і юридичною технікою від аналогічних європейських “варварських правд”. Кодексом урегульовувався широкий спектр суспільних відносин і в тому числі в ньому містилися норми, що безпосередньо стосуються особи, її прав і свобод. Зокрема, широко врегульовувалися відносини власності і спадкові відносини. Низка норм закріплювала відсутність смертної кари, мученицьких покарань або катування під час допиту, обмеження, а згодом і заборону кривавої помсти, різноманітні правові механізми захисту життя, честі і гідності особи.

Норми і принципи “Руської правди” зберегли своє значення і в часи феодальної роздробленості, в тому числі на землях могутньої Галицько-Волинської держави (1199–1340 рр.). Згодом, однак, внаслідок ординської навали та експансії ряду сусідніх держав на українських землях настали важкі часи.

Вся подальша багатовікова історія нашого народу є яскравим прикладом самовідданої боротьби української нації за самовизначення, створення власної незалежної держави. В історії людства, мабуть, не знайти аналогів української державності, яка періодично роздиралася на шматки могутніми сусідами і яка щоразу відроджувалася і поставала з попелу. Нема, мабуть, і такого народу, який би пройшов такий важкий і страшний шлях знущань, принижень, асиміляції, фізичного знищення і який, попри все, зберіг свою високу духовність, волелюбність, незалежність, національну самобутність, мову, культуру, психологію.

В історії людства, мабуть, не знайти аналогів української державності, яка періодично роздиралася на шматки могутніми сусідами і яка щоразу відроджувалася і поставала з попелу. Нема, мабуть, і такого народу, який би пройшов такий важкий і страшний шлях знущань, принижень, асиміляції, фізичного знищення і який, попри все, зберіг свою високу духовність, волелюбність, незалежність, національну самобутність, мову, культуру, психологію.

Особисто я, вірю  в Україну і українців. Кожного дня докладаю максимум зусиль, щоб захистити права людей, адже робота адвоката є такою діяльністю, яка нерозривно пов’язана з таким захистом.