Київська наступальна операція

У 2016 році ми відзначаємо 73-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. 6 листопада 1943 р.- день визволення Києва від німецько-фашистських загарбників. Солдати Червоної армії увійшли до столиці України, форсувавши з боями ріку Дніпро.

Київська наступальна операція, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року, була складовою частиною Битви за Дніпро - так називають ряд пов'язаних військових операцій військ СРСР (куди входила і союзна Перша Чехословацька бригада з закарпатськими українцями у її складі) проти армій Третього рейху та Румунії. Битва за Дніпро тривала чотири місяці, ставши однією з наймасштабніший операцій світової історії. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км, загальні втрати (убиті, поранені і полонені) складають від 1 до 2,7 млн людей.

Оскільки захопити Київ, розташований на високому березі Дніпра, прямим ударом було неможливо, то планувалось нанести головний удар з Букринського плацдарму. Серед тих, хто форсував Дніпро в районі Букрина був відомий радянський письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв, який згадував, що «коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному - виходили не більше 5-6 тисяч.

Перед початком наступу на Київ 1-й Український фронт мав 50 дивізій, до 7 тис. гармат і мінометів, 675 танків, бл. 700 літаків. На боці противника було 33 дивізії, бл. 400 танків і 665 літаків.

На початок операції радянські війська в цілому мали кількісну перевагу над противником, але не вирішальну, проте на напрямку головного удару їхня перевага у танках та артилерії була багатократною. У свою чергу, німецьке командування заздалегідь почало готувати Київ до тривалої оборони. Місто було розділене на три сектори, почалося спорудження опорних укріпрайонів. У наказі головного командування групи армій «Південь» наголошувалося, що гарнізон повинен тримати оборону до останньої можливості, для цього мають бути використані всі резерви, у т. ч. людські. Готуючись до вуличних боїв, німецьке командування 23 вересня 1943 р. віддало наказ відселити усіх киян за межі міста.

Битва безпосередньо за Київ розпочалася 1 листопада 1943 року наступом радянських військ на Букринському плацдармі - після 40-хвилинної артилерійської та авіапідготовки. З 3 по 5 листопада радянські війська демонстрували на Букрині зосередження оперативних резервів, відволікаючи значні сили ворога від північного напрямку, де вирішувалася доля Києва.

З листопада 1943 р. ударне угруповання військ 1-го Українського фронту на Лютізькому плацдармі нанесло потужний удар з півночі від Києва. З 8-ої години протягом 40 хвилин артилерія спрямовувала нищівний вогонь на оборону ворога. У смузі наступу 38-ої армії (командувач - уродженець Донбасу Костянтин Москаленко), яка наносила головний удар, на шестикілометровій ділянці прориву було сконцентро­вано понад 2 тисячі гармат та мінометів, 500 установок реактивної артилерії, що дозволило тут створити небачену раніше у війнах щільність артилерії - більше 300 одиниць на 1 км ділянки прориву. Потужний удар знищив захисні споруди, ворог зазнав значних втрат у живій силі, озброєнні, бойовій техніці. Перший ешелон радянських військ перейшов в атаку. У другій половині дня з Пущі-Водиці ворог здійснив першу контратаку, яка була відбита з великими для нього втратами.

Вранці 4 листопада 1943 року, наші війська поновили наступ, а ворог потужно контратакував, особливо в Пущі-Водиці. Запеклі бої на підступах до Києва продовжувалися протягом ночі. 7-й гвардійський танковий корпус перерізав шосе Київ-Житомир і попрямував на Київ - з західного боку міста.

Бої на вулицях Києва точилися всю ніч на 6 листопада - особливо в районі Борщагівки і Сирця. Ворог відступав на південний захід. О четвертій годині ранку 6 листопада генерал Москаленко, особисто побувавши на Хрещатику та впевнившись, що війська повністю оволоділи містом, доповів командувачу фронту Ватутіну про звільнення столиці України.

Тоді ж військова рада 1-го Українського фронту доповіла Верховному Головнокомандувачу Сталіну, що місто визволене від гітлерівських загарбників, а війська продовжують стрімко розвивати наступ. 7 листопада 1943 р. німців вибили з м. Фастів, а 13 листопада був визволений Житомир.

Після оволодіння Житомиром характер дій у центрі 1-го Українського фронту змінився –  його війська перейшли до оборони. На цьому завершився другий етап Київської наступальної операції, під час якого війська фронту розгромили 12 піхотних, 2 танкові і 1 моторизовану дивізії противника, вбитими і пораненими немецько-фашистські загарбники втратили 124 тисяч солдатів і офіцерів, захопили в полон 41 тисячу солдат і офіцерів, знищили або захопили 1200 гармат та мінометів, 600 танків і самохідних гармат, 90 літаків, 1900 автомашин. Невеличкий плацдарм у районі Лютіжа був розширений до стратегічного – до 400 км по фронту та 150 км вглиб.

Втрати радянських військ були набагато більшими. За останніми даними втрати радянських військ під час визволення Києва на 6 листопада 1943 р. становили 260 тисяч осіб. А всього під час Київської наступальної операції загинуло близько 417 тисяч солдатів і офіцерів.

За мужність і відвагу 17,5 тисячі бійців і командирів були відзначені орденами та медалями, 663 було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Таким чином, форсування Дніпра і взяття Києва зірвало плани Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступний «Східний вал» і перейти до затяжної позиційної війни з метою вимотування сил Червоної армії. Саме тому перемога в битві за Київ і стала завершенням вирішального перелому в Другій світовій війні.

З кожним роком час усе далі й далі віддаляє нас від тих доленосних подій, але пам'ять про тих, хто не шкодуючи свого життя, захищав нашу рідну землю, наше майбутнє, вічно житиме в серцях поколінь українців.

Мій дід був одним з тих офіцерів, хто звільняв Київ. Це було дуже важливо для нього, адже свого часу він його обороняв, потрапив в оточення, полон, потім втеча з полону, дисциплінарний батальйон, повернення офіцерського звання. І тому цю статтю я присвячую йому.