Чи готова Україна до війни?
Фото: http://wyborcza.pl/1,75399,20487199,rosja-szykuje-sie-do-wielkiej-wojny.html?disableRedirects=true
Нещодавно польське видання "Gazeta Wyborcza" опублікувало статтю про заходи підготовки Росії до повномасштабної війни з Україною. Стратегічною метою Путіна, на думку видання, є відторгнення південно-східних областей. Подібних публікацій сьогодні чимало, але в будь-якому випадку постає питання: а чи готова Україна гідно зустріти ворога?
Останнім часом забезпечення армії, що б там не казали, пішло на краще, порівняно з попереднім періодом: до вітчизняних Збройних Сил почали надходити нові БТР-4, бронеавтомобілі КрАз, "Дозор", модернізовані танки Т-64 "Булат", потитанкові комплекси "Стугна"; відновлюється та модернізується радянська техніка. Але не варто забувати, що російська армія налічує близько 1 млн штиків і це в мирний час. Існує "золоте правило", за яким збройні сили держави в мирний час не мають перевищувати 1 % населення, інакше не витримає економіка. Тому Україна в мирний час може дозволити собі не більше 420 тис. військовослужбовців. Внаслідок загальної мобілізації кількість військовослужбовців зросте, але у Росії мобілізаційний ресурс все ж більший. Крім того Росія має більшу кількість військової техніки, ядерну зброю, більші резерви, більшу промислову базу, більший військовий бюджет, більший досвід проведення бойових операцій. Війна - це не лише бойові дії, а й військове виробництво, адже танк потрібно з чогось робити і чимось заправляти: нам потрібно думати, де брати залізо і нафту, на випадок втрати родовищ на лівому березі. Варто також враховувати і той факт, що в російській армії діє принцип "мета виправдовує засіб", що робить російську армію особливо небезпечною, адже Росія готова до надвеликих і необгрунтованих втрат заради перемоги (Друга світова війна це довела).
Таким чином, не потрібно бути військовим експертом, аби зробити висновок, що Україні протистоїть небезпечний ворог. Але не такий страшний чорт, як його малюють. Україна має максимально використати слабкі місця ворога. Це і є справжня стратегія: знайти найбільш уразливі місця і туди вдарити. В російській армії можна виділити наступні слабини:
- Росія - величезна за розмірами держава, а тому для захисту її кордонів необхідна велика кількість військовослужбовців. Враховуючи, загрозу вторгнення на Далекому Сході з боку Китаю і США, Росія вимушена тримати там величезні сили. Якщо наша дипломатія постарається, то в час "Ч" американські війська створять напругу в даному регіоні, відволікаючі значні сили російського війська. В період найбільшої напруги в українсько-російському протистоянні весною-осінню 2014 р. Росія змогла сконцентрувати на кордонах з Україною угруповання лише в 50 тис. солдат.
- Західні санкції і припинення військовотехнічної співпраці з Україною відчутно вдарили по ВПК Росії. Зокрема, українські спеціалісти з "Южмашу" припинили обслуговувати т. зв. "Ядерний щит Росії", основу якого складають розроблені українським підприємством ще в радянські часи ракети Р-36М ("Сатана"). Та й застосовувати міжконтинентальні ракети проти сусідньої країни це смішно.
- Наступати завжди важче, ніж оборонятися. Необхідно враховувати моральний чинник: ми захищаємо свою землю, а вони чужинці.
- Внаслідок розгорнутої повзучої гібридної агресії, Росія втратила ефект раптовості, давши Україні час підготуватися.
- Ізоляція Росії з боку найпотужніших економік світу, отже "найбагатші і найсильніші" на боці України (принаймні роблять вигляд).
Україні варто звернути увагу і на свої слабкі місця, які реально зараз виправити:
- Необхідно евакуювати з лівого берега стратегічні промислові підприємства, передусім військові. На жаль, більшість українських стратегічних підприємств будувалися в радянські часи, а отже подалі від "ворожих" західних держав. Але нині ситуація змінилася: ворог на сході. Дивно, але за 2 роки цього не зробили, навіть втрата "Топазу" і Луганського патронного заводу нічому не навчили.
- Створити на лівому березі смугу перешкод: протитанкові рови і їжаки, мінні загородження; необхідно замінувати усі комунікації в смузі - мости, дороги, залізничне полотно. Це не зупинить ворога, але загальмує його просування в глиб території, виснажить його. 200 метрів сітки на кордоні і лінія оборони в зоні АТО навряд чи зупинить повномасштабний наступ.
- Формувати мобільні диверсійні групи (снайпери, гранатометники, мінометники, підривники), які діятимуть в смузі, завдаючи втрат супротивнику.
- Звести дві лінії оборони: одну на лівому березі, другу на правому березі Дніпра. Поки російські орди через мінні поля, по підірваним мостам в умовах постійних нападів диверсантів дойдуть до першої лінії, вони зазнають відчутних втрат. Далі штурм укріплень - знову втрати, а потім все спочатку: мінні поля, підірвані мости і диверсанти. Далі Дніпро. Це природна перешкода, правий берег вищий аніж лівий. Форсування "східного валу" в 1943 р. коштувало Червоній Армії надзвичайно великих втрат. Але Росія - не СРСР, а лише його уламок. Бажано створити флотилію артилерійських катерів на Дніпрі, як було перед Другою світовою війною. Тим паче, Україна вже налагодила виробництво артилерійських бронекатерів "Гюрза-М"
- Україна, доводиться визнати, вже не має флоту, а тому слід сконцентрувати увагу на військах берегової оборони, аби не дати Росії висадити морський десант.
- Україна має закупляти не бронеавтомобілі, які придатні для використання лише у прикордонних військах, ганяти контрабандистів, а системи протиповітряної і протиракетної оборони: це наразі найслабкіше місце. Росія має ракети малої дальності, стратегічну авіацію, а система ПРО в Україні так і не з'явилася. Потрібно ВИМАГАТИ їх в США. На території Україні розміщені 5 АЕС. Напевне, ні США, ні ЄС не потрібна ядерна катастрофа, поряд з якою Чорнобиль виглядатиме квіточками.
Саме так зробила маленька Фінляндія у війні з наймогутнішою державою того часу - СРСР (1939-1940): смуга перешкод і оборонна лінія Манергейма втягнули радянську армію в затяжну війну. Це настільки виснажило гіганта, що хоч Червона Армія і прорвала лінію Манергейма, але продовжити наступ на Хельсінки їй не вистачило сил. Традиційно, підручники з історії, незважаючи на формальну перемогу СРСР, пишуть про радянсько-фінську війну як провальну. Але тут варто віддати належне Червоній Армії, адже штурмувати залізобетонні укріплення в умовах 40-градусного морозу і снігу погруди може не кожна армія. Але з іншого боку, понад півмільйонні втрати заради малопридатного для освоєння шматка фінської землі.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.