НАШІ ЖЕРТВИ ЗА ПРАВО ЖИТИ

Наближається чергова скорботна річниця початку радянсько-німецької війни 1941 – 1945 років, що стала однією із основних складових Другої світової.

Парадоксальність ситуації в тому, що Другу світову розпочали Гітлер і Сталін, попередньо домовившись поділити між собою сфери впливу в Європі. Та Кремль захотів більшого, аніж домовлялись і почав готуватись до удару по своєму «камарадові» першим. «Камарад» вирішив випередити зухвалого «партнера» й влучивши слушний момент, таки вдарив першим. Так почалася радянсько-німецька війна, в якій Україні приділялось чільне місце, адже хто володів Україною, той міг розраховувати на роль світової супердержави.

В цій нав’язаній війні Україні було відведено роль жертви, що бореться за своє життя з двома диктаторами одночасно. Двічі ця війна прокотилась українською територією. На її теренах воювали і червоні партизани і бійці УПА.

Сталін вмів і воював тільки числом, він навіть розмінування проводив за рахунок живої сили піхоти, як признався після війни сам Жуков. Тому Україна понесла такі важкі жертви в цій війні. Із 16 мільйонів солдатів та офіцерів, яких СРСР втратив на фронті, 4 мільйони були вихідцями з України. До рідних домівок інвалідами повернулися 1,7 мільйона українців. Це неповна українська ціна за перемогу, адже сюди треба додати втрати мирного населення, промисловості, сільського господарства, культури, депортованих в Німеччину та вивезених у Сибір. І навіть тоді цифра буде неповною.

За додатковими даними тільки на території України німецько-фашистські загарбники знищили 4,5 мільйона мирних жителів, понад 2,2 мільйона вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Згідно з переписом населення 1941 року в Українській РСР проживало 41,7 млн. осіб, а наприкінці 1945 року – лише 27,4 млн. Отже, за війну населення України поменшало на більш як 14 мільйонів. Значить, не всі жертви цієї війни ще пораховано.

Окрім людських, були й матеріальні втрати, адже війною зруйновано 700 міст, 28 000 сіл, понад 5 000 мостів, близько 33 000 шкіл і технікумів, більше 18 000 лікарень та інших медичних установ. Все це складало понад 40% усіх збитків, яких зазнав СРСР.

До кінця літа 1941 року з території України до Червоної Армії призвали майже 3,2 мільйона громадян, а з другої половини 1943 року українці в Червоній армії становили 60-80% особового складу чотирьох українських фронтів. Також в Україні Сталіним широко практикувався так званий достроковий призов юнаків 16-17 років. Тільки за офіційними даними, їх призвали 265 тисяч, не рахуючи тих, хто воював за повістками польових військкоматів.

За мужність, виявлену в боях, 2,5 мільйона українців були нагороджені медалями й орденами, 2700 - удостоєні звання героя Радянського Союзу, зокрема 32 – двічі, а Іван Кожедуб – тричі. Саме на території України було розгромлено майже 60% сухопутних сил німецької армії. Із січня 1943-го року до жовтня 1944 року Червона армія здійснила в Україні 13 наступальних і 2 оборонні операції. Маршали й генерали українського походження очолювали більше половини з 15 радянських фронтів.

Ставлення сталінської влади до українців було явно упередженим та ворожим. Так, часто, українців, які перебували на окупованій території, зараховували до штрафних підрозділів. Їх, ще не переодягнених у військову форму, з палками та цеглинами кидали в перший бій, попросту на вірну смерть, щоб забрати у ворога його зброю. Звісно, що тільки одиниці повертались з такого «бою». Таким способом Сталін нищив генофонд української нації.

Фашисти також нищили наш генофонд безжалісно. Так, за підтримку партизан тільки в одному українському селі Корюківка понад 7 тисяч чоловік було розстріляно та спалено. Для порівняння: у чеському селі Лідіце нацистами було знищено 320 людей, а у білоруській Хатині – 149.

Саме українець Олексій Берест очолив групу розвідників, в якій були всім відомі Єгоров і Кантарія, і офіційно встановив над рейхстагом Прапор Перемоги. Та завитки до геройського вчинку українця, його загострене почуття справедливості не дали можливості нашому Герою бути вчасно пошанованим. Коли війна в Європі вже скінчилася, війська 2-го українського фронту взяли участь у розгромі Квантунської армії Японії. А українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко прийняв капітуляцію розгромленої Японії, поставивши крапку у Другій світовій війні.

Сьогоднішній кривавий кремлівський диктатор В. Путін приватизував собі право на Перемогу, якось ляпнувши, що Росія і без України отримала б її. Та наведені цифри і факти говорять про абсолютно протилежне. Путін сьогодні продовжує війну проти України тими ж методами, як колись її вели його вчителі – Гітлер і Сталін. Це за його наказом в зоні АТО вже загинуло більше 2,5 тис. українських захисників, більше 14 тис. поранено, за різними оцінками до двох мільйонів жителів Донбасу стали вимушеними переселенцями.

В минулому столітті Росія нам нав’язала Дві світові війни, в 21 столітті – чергову неоголошену збройну агресію. Але ми, ні на що не дивлячись, все таки переможемо, адже правда історії і справедливість за нами!