Чому Генпрокурором має бути позасистемник

Країна в очікуванні нового керівника Генеральної прокуратури.

Країна в очікуванні нового керівника Генеральної прокуратури. Наразі це відомство поряд з судами займає найбільш низькі позиції у рейтингу довіри до владних інституцій з боку громадян. Тому призначення його очільника не повинно стати простою формальністю. Новий Генеральний має нарешті завершити євроремонт у прокуратурі, розпочатий його попередником. Лише остаточно перетворивши прокуратуру ще радянського зразка на європейську ми можемо очікувати на відновлення довіри. Остаточні перетворення можуть означати навіть повну ліквідацію прокуратури як такої, і на її базі створення нового європейського відомства. Для швидкого й ефективного перетворення новому Генпрокурору треба бути позасистемником, тобто не вихідцем з прокурорської системи. Краще, якби ця людина була авторитетним правозахисником, політиком, громадським діячем з досвідом роботи з правоохоронними органами. Така людина матиме ряд переваг. Головна з переваг, це відсутність стійких зв’язків у системі. У нового Генпрокурора не повинно бути приятелів або родичів у своєму відомстві. Напевно наявність цього фактору і стала головною причиною недореформування прокуратури Віктором Шокіним. Процес був розпочатий, але зв’язки та кругова порука не дали можливість його завершити. Інша перевага – це публічність і відкритість політика чи громадського діяча, претендента на посаду. Усередині прокурорської системи публічних немає. Відкритих тим більше. Специфіка така. А довіряє суспільство більше публічним особистостям. Це завоювання двох революцій. Отже, якщо ми кажемо про відновлення довіри до інституції, у публічної людини, яка її очолить це вийде краще. Лише при умові, якщо ця людина є дійсно авторитетною.Крім цього, позасистемник апріорі буде більш незалежним. В ідеалі має бути повністю незалежним, якщо ми кажемо про європейську прокуратуру. Кар’єрний прокурор незалежним бути не може, бо так він влаштований. Багаторічний досвід роботи у структурі і плекання кар’єри робить з людей гарних фахівців, але залежних від вказівок зверху. І змінити це налаштування людина вже не в силах. Тобто приймати самостійні сміливі реформістські рішення кар’єрний прокурор не зможе. Беручи до уваги важливість наших відносини з міжнародними партнерами (США, ЄС та ін.), то слід прогнозувати і їх реакцію на нового Генпрокурора. Останнім часом вони наголошували, що стан справ у прокуратурі незадовільний. Від нас очікують подальшого реформування, що є однією з умов фінансової допомоги та інвестицій. І дійсно, для інвесторів важливо не лише ліберальні податки та гарний бізнес-клімат, а й цивілізована і некорумпована правоохоронна система, яка дає гарантію захисту інвестицій та власності. Отже радикального реформатора-позасистемника наші партнери сприймуть краще. Станом на сьогодні у прокурора з системи немає шансів отримати 226 і більше голосів у Верховній Раді на своє схвалення. Президент також, дослухаючись до суспільства та наших міжнародних партнерів навряд чи призначить системника. Отже, беручи до уваги реалії, у позасистемника є більше шансів пройти усі формальні процедури свого призначення. І це ще одна важлива його перевага. Тепер погляньмо на кандидатури основних претендентів на посаду Генпрокурора. Начальник управління спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, замгенпрокурора Юрій Севрук, замгенрокурора Юрій Столярчук та лідер фракції БПП у Верховній Раді, політик Юрій Луценко. Враховуючи вищезазначене, найбільш прийнятним і прохідним кандидатом є політик Юрій Луценко. Саме він і є позасистемником з досвідом, бо добре знає як та система працює, оскільки сам від неї постраждав. Ми пам’ятаємо, як у часи Януковича прокуратура боролась з опозицією, звинувачуючи її лідерів у всіх смертних гріхах. За такі надумані звинувачення відсидів і сам Луценко. А ще раніше він очолював міністерство внутрішніх справ. Тоді помаранчева команда прийшла до влади зокрема й з гаслом “міліція з народом!”. І саме Луценкові довелось втілювати це гасло в життя.На мій погляд Юрій Луценко зможе успішно завершити євроремонт у прокуратурі і завоювати довіру до цієї інституції як з боку українського суспільства, так і у наших міжнародних партнерів.