Занавіс

Калінінград-Мюнхен-Київ

У 2015 році, виступаючи на Мюнхенській безпековій конференції міністр закордонних справ Росії Лавров сказав, що приєднання Криму було більш легітимним ніж об'єднання Німеччини. Це переповнило ступінь дипломатичної поваги присутніх і все закінчилось практично свистом та сміхом. Цього року сміху не було, хоча за своїм змістом промова керівника російської делегації була набагато серйозніша.

У Медведєва було не просто завдання, а місія, яка стала наслідком несподіваної зустрічі Суркова і Нуланд у Калінінграді. Різний державний статус співрозмовників залишимо для обговорення експертам з державного протоколу, а от місце проведення більш ніж символічне. Найцікавішим став коментар держсекретаря Кері, котрий після зустрічі вперше заявив про можливість зняття санкцій, щоправда зауваживши про складність такого процесу у зв’язку з нерозв’язаною кризою на Україні.  

Очевидно, що Захід зрозумів одне – санкції, які відчутні для пересічного російського громадянина навіть теоретично не призведуть до внутрішнього руху опору чи тим більше повстання. Прикладів маса. Самий яскравий – блокадний Ленінград. Люди доведені до відчаю. Канібалізм і відсутність будь-яких моральних та етичних стримуючих факторів. Співвідношення мирного населення і сил НКВС, СМЕРШу та інших 100:1. Німецькі генерали, котрі бачили місто в біноклі і отримували інформацію резидентури потім у мемуарах напишуть, що не розуміють, чому місцеве населення не змело всіх заради власного життя.

Весь світ може глузувати з кадрів про знищення бульдозерами імпортних яблук і радити передати їх до дитячих будинків. Весь світ, але не Росія. Вони будуть отримувати свої 125 грамів блокадного хліба, але будуть свято вірити, що під керівництвом Вождя протистоять всьому ворожому світу. Так само, вони щиро віритимуть, що на Донбасі немає російських військ, а деякі військовослужбовці справді беруть відпустки і їдуть у Дебальцево відпочивати.

Але все це не вирішує головного питання – як припинити війну і що робити.

Події останнього часу свідчать, що виконання Мінських домовленостей обома сторонами неможливе. Відкинемо питання до тих, хто і з чийого дозволу їх підписав (особливо з нашої сторони). Послідовність пунктів зафіксована. На жаль. Але маємо те, що маємо. Маємо документ. Президент не може і ніколи не зможе продавити зміни до Конституції. Це розуміють як у США, так і в ЕС та Росії. У дипломатії є принцип, згідно з яким не можна вимагати у партнера того, чого він теоретично не може зробити. Порошенко не може продавити зміни до Конституції, але з ситуації якось потрібно виходити.

Судячи з того, як розгортається ситуація зі звітом Уряду можна припустити, що втілюється наступний сценарій - «контрольований» розвал коаліції у ВР (з дозволу Банкової), або створення ситуації, яка дає Президенту право розпустити Парламент (не утворення Уряду, коаліції, неможливість розпочати роботу сесії і т.д.). Президент отримає право розпуску і скористається ним. До цього досягаються домовленості між РФ, США і ЕС про зняття санкцій в обмін на невтручання у справи України з боку РФ. Отсання активність Росії та США на дипломатичному фронті свідчить про можливість оперативного досягнення такої домовленості. Умова – фізична ліквідація лідерів сепаратистів і т.д., що РФ із задоволенням зробить, відвід військ, передача кордону під контроль України чи міжнародних спостерігачів. Поки Україна готуватиметься і проводитиме вибори – санкції будуть зняті. Цікве питання – що робити з тими, хто брав участь у війні на стороні агресора. Нічого нового – все придумано під час минулої війни. Перше – робота органів безпеки. Сховатись важко, особливо у маленьких містечках. «Шахтарів» з автоматами знають всі. Друге – куди ці шахтарі побіжать при передачі і відновленні кордону? Правильно – до колишнього роботодавця. Що їх там чекає? Теж правильно – знищення при несанкціонованому порушені кордону Російської Федерації.

В сухому залишку маємо: для України – повернення територій без проведення незрозумілих місцевих виборів, кошти на відбудову, перезавантаження законодавчої гілки влади. Відпадає необхідність внесення змін до Конституції, що і так неможливо. Для РФ – зняття санкцій, збереження обличчя у дипломатичному сенсі, відновлення стосунків із заходом. Для ЕС – те саме. Всі переможці – Порошенко зберіг Україну, РФ відновила статус КВО, США домоглися розподілу світу, ЕС виконав місію миротворця. Захід отримає стабільність на близькому Сході і зростання цін на нафту та відносний спокій на своїх Східних кордонах. Занавіс.