Головні битви неоголошеної гібридної війни Кремля проти України ведуться саме на інформаційному фронті. Причому, цей фронт охоплює всі цивілізовані країни світу, де Кремль встиг отримати хороші.
Головні битви неоголошеної гібридної війни Кремля проти України ведуться саме на інформаційному фронті. Причому, цей фронт охоплює всі цивілізовані країни світу, де Кремль встиг отримати хороші оперативні інформаційні можливості з впливу на свідомість їх громадян. Так, у багатьох країнах світу, громадськість переконана російською пропагандою в тому, що в Україні ведеться громадянська війна, в якій українці ображають росіян і претендують на їх етнічні території. Як переконати світову громадськість, що ситуація як раз протилежна і те, що кремлівська пропаганда приписує Україні робить саме Росія та її збройні сили і найманці, яким вона платить? Відповідь одна: треба створити технічні можливості, щоб голос України чули в усьому світі на найпоширеніших мовах. Але, спершу треба налагодити ефективну проукраїнську інформаційну політику у себе вдома, в Україні. Та нажаль за 25 років незалежності влада України нічого в цьому напрямку не зробила, а навпаки, здавала позиції. Так, в Україні державною мовою виходить лише 12% журналів проти 82% російською. Тобто, продовжується русифікація преси, телебачення, кіно, освіти тощо. Жодних реальних кроків щодо повернення українцям їх інформаційного простору немає. Нагадаємо, що навіть при Сталіні, в двадцяті роки українізації та коренізаціі комуністів в широкі народні маси, в Україні 85% преси видавались саме українською мовою. Тобто, сьогодні в незалежній Україні ми маємо ситуацію пропорціонально зворотною в бік негативу. Саме в ті часи Кубань, Стародубщина, Донщина розмовляли українською мовою, там видавались українські газети та журнали, українська була провідною в багатьох навчальних закладах. А сьогодні Вова Кремлівський бреше на весь світ, що це «исконно русские земли».
В Україні є велика частка етнічних українців, які у свій час, під тиском політичних обставин, або добровільно заради побутового комфорту та політичної доцільності, перейшли на російську мову. Такий процес переходу називається перекодуванням пам’яті, що супроводжується не тільки витісненням української мови, а й усього, що з нею пов’язане. При цьому відбувається травмування психіки, що виливається у комплекс меншовартості та психологічної покірності до змушено набутого чужого. Цей психологічний комплекс, в результаті перекодування пам’яті, має досить сталу стійкість, що не дозволяє таким українцям бути активними будівничими сучасної повноцінної української держави.
Вихід бачиться саме у налагодженні зворотного процесу дерусифікації, тобто декодування пам’яті українських громадян, не тільки російськомовних, а й суржикомовних – разом більшості населення країни. Для цього необхідно законодавчо закріпити виключне право української мови (пріоритет) у ЗМІ й рекламі та офіційному спілкуванні.
Сенс існування Української держави, зокрема, полягає в підтримці й розвитку української мови, культури, української національної ідентичності, в самозбереженні Українського народу. Якщо Українська держава цього не робитиме, її існування стане безглуздим, а безглузде приречене на зникання. Без російської мови Україна проживе, але без української її просто не буде, бо вона не зможе вижити в історичній перспективі. Антиукраїнські настрої в Криму, на Південному сході – це наслідок не українізації, а саме її відсутності.
В інформаційній війні Україна без української мови як декодуючого засобу програє. Українська держава повинна рішуче протистояти російській імперській пропаганді саме шляхом посилення пріоритету української мови. Така інформаційна політика буде сприяти «дерусифікації», тобто поверненню національної пам’яті та ідентичності українських громадян. Такими є об’єктивні психологічні закономірності формування національної ідентичності. Тільки щоденне збільшення ваги української мови здатне виправляти небезпечну ситуацію подальшого розмивання суспільної свідомості і втрати України як держави.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.