16 грудня 1966 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.
і висловив занепокоєння низкою питань, таких, як необхідність посилити: гарантії незалежності суддів та застосування Пакту в судочинстві; національний превентивний механізм проти тортур; захист від дикримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності; справедливе представництво жінок в парламенті та уряді; зусилля держави з викорінення насильства у сім’ї, надзвичайно високої смертності у місцях позбавлення волі, торгівлі людьми та застосування тортур правоохоронними органами.
Комітет заявив про своє занепокоєння повідомленнями про дискримінацію, ненависницьку риторику та акти насильства, спрямовані проти лесбійок, геїв, бісексуалів та транссексуалів (ЛГБТ) і порушення їх права на свободу висловлення думки та свободу зібрань, та зажадав від Української держави виявлення ясної та недвозначної офіційної позиції щодо неприпустимості будь-якої стигматизації за ознаками ЛГБТ.
Також Комітет занепокоєний повідомленнями про ненависницьку риторику, погрози і насильство відносно представників етнічних груп, релігійних та національних меншин, зокрема, рома, Свідків Єгови і кримських татар, які виявляються у фізичному насильстві, актах вандалізму і підпалах, більшість з яких здійснюється групами, що керуються ідеологією радикального націоналізму та расизму. Комітет рекомендував активізувати зусилля Української держави у боротьбі з ненависницькою риторикою та расистськими нападами, посилити боротьбу проти дискримінації у відношенні рома та створити умови для їх соціальної інтеграції.
Окремі рекомендації Комітету стосувалися недопущення переслідування журналістів за висловлення думки, застосування судами застарілих обмежувальних актів для придушення свободи зібрань.
Цікаво прочитати рекомендації Комітету щодо переведення армії на професійну основу в світлі останніх заяв президента Порошенка і про те, що скасування призову не буде, і відвертої брехні про те, ніби жодна повністю контрактна армія не виграла війни (армії США та Великої Британії неодноразово спростовували це).
Комітет з прав людини ООН у 2013 році взяв до уваги плани України щодо повного переходу на контрактну армію з 2017 року і відзначив, що положення Закону про військову службу, що дозволяють призов до армії, залишаються в силі, як і Закон про альтернативну (невійськову) службу, і що згідно із статистичними даними, наданими Україною, протягом останніх років всього кілька сотень молодих людей пройшли альтернативну службу. У зв’язку з цим Комітет висловив свою стурбованість з приводу того, що, як видається, ніяких заходів не було вжито для розширення права на відмову від обов’язкової військової служби осіб, які керуються нерелігійними переконаннями, заснованими на міркуваннях совісті, а також переконаннями, заснованими на всіх релігіях (стаття 18 Пакту). Комітет нагадав про свою попередню рекомендацію і підкреслив, що можливість проходження альтернативної служби повинна бути доступна всім особам, які відмовляються від несення військової служби, без дискримінації за ознакою характеру переконань (релігійних або нерелігійних переконань, заснованих на міркуваннях совісті), що є підставою для відмови від несення військової служби, і ця можливість не повинна бути ані каральною, ані дискримінаційною за характером або за тривалістю в порівнянні з військовою службою. Зайве казати, що на даний час зазначені рекомендації Комітету не реалізовані.
Інститут душевної релігії, який відстоює соціальну доктрину людської рівності та гідності, що лежить в основі релігійної віри в найвищу цінність людини, підготував власні зауваження щодо дотримання в Україні окремих статтей Пакту. Ці зауваження будуть доведені до відома Комітету з прав людини та органів влади України, щоб вони були враховані під час підготовки наступної періодичної доповіді про дотримання Пакту в липні 2018 року.
Щодо статті 18.
В Україні системно порушується право на свободу релігії прихильників малочисельних релігійних груп і сучасних духовних рухів, а також право на свободу совісті атеїстів. Вони не захищені законом від ненависницьких випадів в засобах масової інформації, в системі освіти і в масовій культурі.
Законодавство і особливо правозастосування захищає монопольне становище декількох популярних церков (входять в закриту і пропагуючу дискримінацію Раду Церков і релігійних організацій), з керівництвом яких постійно зустрічається і погоджує політику керівництво держави. Державні програми патріотичного виховання та розвитку культури включають релігійну пропаганду цих церков-монополістів.
Право відмовлятися від несення військової служби за мотивами свободи совісті також надається тільки представникам популярних церков на дискримінаційній основі (згідно зі списком, затвердженим урядом). Пацифісти з числа атеїстів і представників нечисленних релігій дискриміновані в цьому праві.
Довільно обмежується свобода сповідувати свою релігію та переконання як одноособово, так і спільно з іншими в релігійних організаціях.
Зокрема, чинне законодавство України ущемляє громадян у праві створювати релігійні організації.
Діяльність релігійних організацій обмежується невмотивованими вимогами щодо чисельності та територіальної прив’язки. Так, неможливо заснувати релігійну організацію ні одноосібно, ні групі осіб до 9 осіб. Ніяка кількість людей на зборах в одному місці не може заснувати нову релігійну організацію, діючу по всій країні.
Щодо статті 19.
Всупереч праву людини безперешкодно дотримуватися своїх поглядів в Україні всім нав’язуються обов’язкові патріотичні переконання.
Висловлення пацифістських переконань прирівнюється до державного злочину і карається, в Україні перебувають у неволі низка в’язнів совісті, визнаних міжнародними організаціями. Про, нібито, “злочинність” пацифізму неодноразово заявляв президент.
Держава веде інформаційну війну і притягує людей до кримінальної відповідальності за відтворення повідомлень, що не містять закликів до насильства, які на державному рівні визнані шкідливими.
Так звана декомунізація забороняє приватним особам дотримуватися певної, у тому числі ненасильницької, ідеології та використовувати певну символіку. При цьому на державному рівні пропагується необхідність насадження єдиномисля насильницьким шляхом.
Жорстка цензура практикується у приватних монопольних ЗМІ (кількох телеканалах і газетах з непрозорою власністю, які, наче змовившись, пропагують одну повістку дня). Альтернативні повідомлення не допускаються в публічний простір монопольними ЗМІ та щодо ЗМІ спільноти ЛГБТ навіть є прецедент перешкоджання в реєстрації.
Щодо статтей 14, 22.
В Україні існує найжорсткіша нерівність осіб перед судами, обумовлена довірительними відносинами суддів з представниками органів державної влади, непосильно завищеними ставками судового збору та надмірно високою вартістю правової допомоги.
Адвокатська монополія, закріплена в існуючих правилах кримінального процесу, порушує право людини на асоціацію з будь-якими своїми представниками і встановлює додатковий бар’єр у доступі до правосуддя у вигляді надмірно високої вартості послуг адвокатів.
У свою чергу, надмірно висока вартість послуг адвокатів обумовлена встановленими законом невмотивованими кваліфікаційними умовами будь-якої адвокатської діяльності (спеціальна освіта, 2-х річний стаж роботи у сфері права, кваліфікаційний іспит, платне стажування і безперервне проходження платних курсів підвищення кваліфікації, тощо).
Крім того, законодавством обмежується право на свободу професійних асоціацій юристів, оскільки від всіх юристів для здійснення правозахисної діяльності вимагається бути членами однієї конкретної громадської організації з жорсткими дисциплінарними правилами, що допускають довільне трактування і здирництво лідерами адвокатської монополії “добровільних” платежів різного характеру на користь своїх тіньових схем збагачення.
При цьому всі юридичні особи, не виключаючи громадські організації, дискриміновані в доступі до правосуддя втричі завищеною ставкою судового збору, а також у праві оскаржити неправосудну поведінку судді (скарги до кваліфкомісії подаються тільки через адвоката, який може бути притягнутий до відповідальності за “необгрунтованість” скарги).
Кричущим беззаконням є те, що громадські організації не можуть самостійно здійснювати адвокацію своїх учасників і змушені вдаватися до дорогих послуг адвокатської монополії, що також ускладнює доступ до правосуддя.
Так званою конституційною реформою правосуддя передбачено посилення адвокатської монополії, її поширення практично на всі види судових процесів, що ще більше обмежить свободу асоціацій всіх людей зі своїми представниками і доступ до правосуддя, посилить прірву нерівності людей перед судом в Україні.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.