Мітка «Особливий статус» - це не прощення усіх гріхів

Через місяць вся країна порине у спогади про Євромайдан. Згадають «Небесну сотню», пожаліють що обрали не того президента та пом’януть перших героїв АТО. А як щодо наших братів з «особливим статусом»?

Революція Гідності здійснила великий прорив у нашій історії. Ми дійсно стали «жити по-новому». Щоправда, з підвищенням цін, розгалуженням корупції та війною під боком. Проте, саме ця революція змусила усіх нас об’єднатись, позбутися принципу «моя хата з краю» та зробила однією великою сім’єю. Ми по нитці збираємо кожного солдата, та по крихтах зброю. Оплакуємо кожного загиблого хлопця та радіємо невеличким перемогам. Вже нема схід-захід, а тільки наш або чужинець. І попри увесь конфлікт з «Малоросією», вони – наші брати. Тому в якій би скруті ми не знаходились, все-одно, віддаючи останнє,  допомагаємо кожному, хто «наш» і виїхав з окупованих міст.

Я живу в невеличкому, пристоличному місті, яке з кожним днем все дедалі більше забудовується. Саме кількість новобудов дала можливість прихистити цілу дитячу хокейну команду «Донбас» з їх батьками. Місцева школа виділила для них цілий клас та поділилась новісіньким стадіоном для тренувань. Що казати – сімейна ідилія. Та не пройшло місяця як одного дня після сутички до школи приїхала швидка і одного хлопчика забрали в лікарню зі струсом мозку. Виявилось, що хлопці з паралельних класів побилися за місце на стадіоні. Одні хотіли пограти в футбол, а хокейна команда потренуватися. На мою думку, бій був нерівний, зважаючи, що у однієї зі сторін були ключки. Як результат, 5 хлопців відбулися синцями, а один - зі струсом у лікарні. Вчителі, стримуючи весь запал батьків, лише поговорили з винуватцями конфлікту та покарали «незадовільною поведінкою» у щоденниках. Це ж лише діти, їм по 11, звичайна бійка серед хлопчаків, але чи буде доречним заплющити очі на таку жорстокість? І якби це не були діти-біженці покарання було б сильнішим. Їх пожаліли, бо вони бачили, що таке війна.

А чи повинні ми бути толерантними до тих, хто нас зневажає, може використати і начхати? Навіщо жаліти тих, у кого нахабство тече в крові? І навіщо пробачати того, хто ні за що не відчуває своєї провини? Геть примітки «особливий статус»! Якщо ти – пухлина в здоровому суспільстві, то подібне потрібно видаляти, без жалю.