"ПІСНЯ ПРО ВІЩОГО ПРЕМ’ЄРА" - Андрей САЕНКО

Немного поэзии от Андрея Саенко на тему украинских будней....

                   Певні  інформаційні джерела повідомили,

                   що голова уряду розробив проект

                   нових унікальних податків з кожного

                  інваліда та сироти. При цьому прем’єр

                  впевнений, що інваліди та сироти будуть

                  йому за це дуже вдячні.

                                                   З останніх новин.

                       Обрек он мечам и пожарам…

                                                   А.С Пушкин.                                                                                           

                             1.

І знову збирається Віщий Прем’єр

Знайти для народу податки

Такі, щоб від подиву світ весь завмер,

І смика нервово краватку.

А Віщим прозвали його в дні біди,

Бо вісті недобрі від нього завжди.

В палатах Кабміну він ходить вночі.

По стінах – лякаючі тіні:

То Юля з косою літа, сміючись,

То Нуланд Вікторія в «міні».

Не може заснуть третю ніч аж ніяк,

Типовий в Прем’єра того депресняк.

Тут входить Наталка, дочка США,

Всміхається як Мона Ліза.

А Віщий до неї: – В тривозі душа,

Дістала суцільная криза.

Скажи-но, Наталя, фінансам ти друг,

Чому так не «веррі», не «гуд» все навкруг?

Набрав я кредитів чимало, де зміг,

А рівень життя – наче в яму.

І борг нам списали, я думав…а фіг!

Так, може, спитаєш в Обами?

І чом особливо погано мені,

Мій рейтинг упав і лежить у багні.

Зітхає Наталя: – От блін! Хай би грець!

Барак?.. В мене інша є тема.

В країну приїхав до нас один спец,

Як любиш, той спец іноземний.

Спитай-но його, хай він зробить прогноз.

Ну, даш йому трохи з бюджету «баблос».

                           2.

– Та ось він! Міністр за шторку десь, смик!

І…Гість у атласі халату:

   – Салям! Гамарджоба! Я єсть чарівник!

 Улюбленець Байдена й НАТО!

 Гадаю на щастя, на транш МВФ,

 До того ж я психо…ну, цей…терапевт.

–    Скажи, чарівник, – тут Прем’єр запитав, –

От звідки іде ця непруха?

Ти знаєш, розумний я не по літах,

Долаю дефолт і розруху.

А сльози побачу дітей чи вдови,

Суворо так гримну: «Рука це Москви!»

Сміюся з Азарова, ось, де «пеньок»,

І ніжкою вмію я топнуть.

Суворість моя взагалі мій «коньок»,

Від нього балдіють в Європі.

Не їм я краваток, не їм без ножа,

А рейтинг піднять, мені щось заважа!

–    Це «щось» заважає, – і Гість позіхнув,

І глянув з вогнем, променисто, –

Усім, хто бездарність списав на війну,

Поганим усім «танцюристам».

До того ж… – і Гість запахнув свій халат, –

Занадто вже любиш ти олігархат.

А те, що ти ручкою вмієш «грюк-грюк»,

І грізним стаєш, наче хмара,

Уже не колише народ цей кунштюк,

Ти краще промий окуляри.

У рейтинга, хлопче, вже пульсик зника,

І смерть йому прийде від твого «конька»!

                           3.     

І зник чарівник. А наш Віщий Прем’єр

Лишився в глибокому трансі.

В сусідній кімнаті, в тіні від порт’єр

Ховалась міністр фінансів.

Заходить той «гість», зняв халат і трико…

Так це ж губернатор! Орел Мішико!

–    Ну, як, генацвале? – пита Наталі.

–    Недовго лишилось хлопчині,

І я, як прем’єр в українській землі,

Тепер поселюся в Кабміні.

–    Помиримось, друже, бо уряд – сім’я.

Можливо, ти – «віце», а першою – я.

Музики гудуть! Тризну правлять удвох

Мишко і Наталочка мила.

І рейтинг Прем’єра (помер, ох-хо-хох!)

З піснями кладуть у могилу.

І п’ють за майбутнє, мов райськії сни,

Як разом бюджетом керують вони…

                                           Андрей САЕНКО