Власник сторінки
Проповідник, правозахисник, видавець, письменник, журналіст.
Блокада Криму – відчайдушний жест лідерів татарського народу та українських радикальних бойовиків, які стали поперек жвавого торгового потоку та зажадали припинення політичних репресій у Росії.
Прихильники блокади зваблені сміливим задумом кинути виклик українським та російським олігархам, застопорити рух їхніх товарів, аби дослухалися до народу.
Але ніяка блокада не переконає перекроїти карту впливів. Тільки примусить переводити впливи зі сфери взаємної вигоди компромісів у сферу насильницького грабунку.
Товари можуть лежати і знецінюватися, проте капітал все одно рухатиметься. Постраждають лише ті, для кого призначався товар. І то, олігархічні медіа організують своєму населенню сеанс патріотичної психотерапії для компенсації погіршення матеріального рівня життя пропагандою національної гідності та цькування "ворогів народу".
Порвати всі контакти з Кримом, а отже й вільний рух капіталу, ніхто не здатен. Особливо якщо вигнанці – кримсько-татарські олігархи, які влаштували блокаду – прагнуть не втрачати зв'язку з півостровом.
Одної розмови чи навіть записки достатньо, щоб переукласти угоди в зв'язку зі зміною обставин. Вчорашня угода була про вільну торгівлю товарами, завтрашня буде про опції блокади. Спекуляції залишками та фандрейзингом на інфраструктурні прожекти, знімання сливок політичних дивідендів, тощо.
Сумно, що люди воюють за чужі кордони, метушливо бігають за чужими грошима, купляються на чужі фантазії і не хочуть вчитися випускати у власній голові власні гроші, бо навчені не вірити ані власним фантазіям, ані фантазіям один одного. А найбільш "просунуті", хто вважає, що пізнав закони маркетингу, імітуючи довіру, насправді займаються кидаловом та грабують подібних собі, позбавляючи себе ж майбутніх вигод взаємної довіри та співпраці вільних і рівних творчих людей.
В результаті вся вигода закономірно дістається власникам держав, які лівою рукою проводять національні кордони, а правою рукою друкують гроші. Олігархічним стейкхолдерам архаїчної державності.
Архаїчно протестні маси розплачуються борговою кабалою за свій радикалізм. Сліпо довіряючи демагогії, вони наївно думають, що у невідплатному боргу перед тими, хто, зваблюючи і залякуючи їх брехнею, змушує їх стабільно розмножуватися, працювати на дідька і воювати за дідька, вправлятися то в стоянні на колінах, то у підстрибуванні та розмахуванні кулаками.
Всі живуть у злиднях, але тішаться: "Крим наш!".
Олігархи нас пограбували не високими цінами, не інфляцією, не податками, не брехнею їхніх кишенькових політиків. Все це було вже після першої і рокової крадіжки.
Вони вкрали у нас довіру один до одного – заповнюючи наші голови ілюзіями безальтернативності воєн за їх порядки та споживання їхніх товарів і послуг, від освітніх до ритуальних, з дитинства до могили.
Вони постійно крадуть у нас віру в себе, вірність собі, володіння собою. Бо що то є, як не грабунок, втовкмачування міфу про найвищу цінність "своєї землі" людям, які направду самі не свої?
Коли ти не бажаєш творити себе, а прагнеш зруйнувати ненависну "систему" на, нібито, "своїй землі", ти молекула пару в котлі олігархічного паротягу. Твоя роль зводиться до малої керованої краплі тиску. Але не краплі пару прокладають колію, якою рухається потяг завдяки тиску в котлі.
Парадокс: ти хочеш, щоб котел вибухнув, але котел сталевий та міцний, а твій тиск лише пришвидшує рух олігархічного паротяга.
Краплі пару, звісно, можуть спробувати заблокувати колію. Але паротяг легко проїде через їхній туман. На те і колія. На те і котел, розкочегарений, єдиний котел, конституція якого проста: поїзд рухається по колії, вигідній машиністу, а краплі пару мають право виходити через гудок.
Можна не бути краплею пару. Але хто хоче це розуміти, окрім ненависних олігархів?
Відповідати за себе так стрьомно, думати за себе – голову зламаєш і ніхто не любить надто розумних.
Краще уявляти себе пасіонарною краплею в океані – навіть якщо "океан" представляє собою ізольований резервуар – і без зайвих сумнівів розігріватися у полум'ї патріотизму та випаровуватися у нутро олігархічного паротягу, назва якого: "Левіафан".
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.