Справа екс-беркутовців набуває все більшого резонансу

19 березня у Святошинському районному суді м. Києва відбулося підготовче судове засідання у справі за пiдозрою Сергія Зiнченка та Павла Аброськіна у розстрілі активістів євромайдану.

19 березня у Святошинському районному суді м. Києва відбулося підготовче судове засідання у справі за пiдозрою Сергія Зiнченка та Павла Аброськіна у розстрілі активістів євромайдану. Питанням, що вирішувалося, був допуск кримiнального провадження до судового розгляду. У тому числі, відповідність обвинувального акту вимогам Кримінально-процесуального кодексу України.  

Прокурори, звісно, наполягали на відповідності акта вимогам закону та призначенні судового розгляду. Захисники Аброськіна заперечували проти переходу до судового розгляду з мотивів невідповідності обвинувального акту вимогам статей 109, 291, 293 та 384 КПК України та допущеним слідством чисельним порушенням, які несумісні із можливістю судового розгляду.

З огляду на це, кожним із захисників було заявлено ряд клопотань, зокрема про повернення обвинувального акту прокурорам на доопрацювання.  Головними підставами для цього є розмитість, неконкретність обвинувачення, відсутність опису фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, неправильна кваліфікація, відсутність у акті обставин, які пом’якшують відповідальність, неповнота реєстру матеріалів справи, тощо. Але не дивлячись на очевидність виявлених невідповідностей Закону, суд клопотання захисників відхилив, та призначив справу безпосередньо до судового розгляду. 

Судом також було одночасно розглянуто клопотання прокурорів про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з одного боку, та спільне клопотання захисників про необхідність зміни запобіжного заходу на будь-який інший, наприклад домашній арешт.

Але прокурори заявили підставою для подальшого тримання під вартою резонанс справи та суворість вироку, що загрожує обвинуваченим. При цьому, жодних доводів на підтвердження свого твердження не навели. І захист вказував на недоведеність заявлених прокурорами ризиків та на їх відсутність, посилався на необґрунтованість підозри – відсутність достатніх даних, які б з великою долею вірогідності вказували на причетність обвинувачених до масових розстрілів, посилались на практику розгляду справ Європейським судом із захисту прав людини. Відтак суд все одно задовольнив клопотання прокурорів, а у клопотанні захисту відмовив. Тому строк тримання Амброськіна під вартою подовженого до 3 травня 2015 року.

Також в рамках здійснення підготовчих дій захисниками було заявлено клопотання про витребування відомостей та виклик осіб для допиту, як це передбачає п. 4 ч.2 ст. 315 КПК України. Захист виходив з того, що досудове розслідування проведено поверхнево та поспіль; неповно та необ’єктивно, а тому «дорозслдіувати справу» доведеться в суді.

Крім того, захист аргументував свою позицію тим, що право на виклик свідків є абсолютним. Це складова фундаментальної частини права на справедливий суд, передбаченого Європейською Конвенцією з прав людини. Тим не менш, рішення суду, що було прийнято по цьому питанню, відверто здивувало, оскільки суд відмовив захисникам у виклику свідків захисту.

І незрозуміло, чи то кількість свідків злякала суд, а їх було заявлено загалом, враховуючи клопотання захисника іншого обвинуваченого понад 130 чоловік. Чи то їх склад, оскільки серед свідків заявлені Арсеній Яценюк, Андрій Парубій, Юрій Луценко, Віталій Захарченко, Віктор Янукович та Андрій Клюєв. Але рішення все одно виявилось негативним для захисту.

У підсумку, незважаючи на конструктив під час судового розгляду усіх учасників процесу, результати розгляду клопотань сторони захисту є негативними. Оскільки обвинувальний ухил правосуддя давліє над судом навіть під час вирішення «безболісних» клопотань. Наприклад тих, що стосуються виклику свідків захисту.

І відверто дивує позиція деяких колег, професійних адвокатів, що представляють інтереси потерпілих. Так, заперечуючи проти клопотання щодо виклику свідків, окремі правозахисники вважали це передчасним, деякі зайвим. А деякі навіть заперечували з мотивів їх необґрунтованості, з огляду на те, що нами не було вказано, хто буде свідками і що (хоча це є абсурдним!) кожен із свідків буде повідомляти.

Це як мінімум не по-європейськи і непрофесійно, а як максимум - в стилі 1960-х років року. А взагалі це знаходиться на межі порушення присяги та етики і є достатньо ґрунтовною підставою для скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.  Завдання адвокатури - вперто нав’язувати нові підходи судам і обвинуваченню, а не підігравати їм, тим більше коли це абсолютно не зачіпає інтересів клієнта, які, до того ж, не мають превалювати над правилами професійної етики.