20 лютого в готелі "Україна": "просто лягай на землю"
20 лютого 2015, 16:44
"Якщо зайдуть зі зброєю - просто лягай на землю", - за цією фразою депутата минулого скликання свободівця Олег Панькевич можна відчути те, якою була ситуація рік тому у сьогоднішній день.
"Якщо зайдуть зі зброєю - просто лягай на землю", - за цією фразою депутата минулого скликання свободівця Олега Панькевича можна відчути те, якою була ситуація рік тому у сьогоднішній день.
Я тоді практично весь день провів в готелі "Україна".
Перші постріли пролунали десь пів дев"ята. Беркут почав різко відступати, машини розвертались прямо там де стояли - наші бігли по Інститутській. Бігли з патиками, коктелями Молотова, ховаючись за дерев"яними щитами. Все, начебто, було добре - поки не пролилась перша кров...
Важко було повірити, що стріляли бойовими. Думаю, що в це не вірили і самі хлопці, адже як можна пояснити намагання прикритись за дерев"яним щитом і бігти вперед. Але це був мій погляд - я бачив цю сцену з вікна номера. Спостерігати за цим на рівні очей та відстані витягнутої роки - це зовсім по-іншому.
Хлопці падали один за одним - ми думали, що стріляють холостими, доки не пролилась перша кров. Смерть за Україну - це найбільша честь. Але у той момент я думав якраз навпаки - до голови прийшла історія, яку розказував мій викладач з іст.факу кілька місяців тому. Ключова фраза у ній: "Головне завдання січового стрільця, щоб ворог помер за свою Батьківщину".
Це був нерівний бій - це було жертвопринесення на вівтар української незалежності. Відбулось те, про що багато говорили - цінність незалежності визначається ціною заплаченою за неї. Слово "незалежність" для нас відтепер завжди писатиметься червоним кольором - кольором крові.
Ми спустились в низ до холу готелю. Першими, хто прибігли - це кілька лікарів з Червоного хреста. Перше, що вони кричали: "Всім озброєним покинути приміщення інакше ми йдемо звідси". За міжнародними правилами, як вони говорили, бойовики не мали права вести вогонь по лазаретах.
Хтось біг за простенями, хтось за дверима, хтось за кріслами - це були операційні столи... Добре, що днями раніше Ірина Сех привезла з Бродів кількох жінок-медиків, які жили у її номері - вони першими приступили до поранених.
Тих, у кого не було пульсу одразу ж складали під вікно - одразу ж до них йшов священик.
Не так я собі уявляв революцію... Пливе кача
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.